— Ось тут постав підпис, Лідочко, і на наступному аркуші теж не забудь, — Ігор простягнув їй дорогу ручку з позолоченим пером і розгорнув важку шкіряну папку прямо між тарілками з вечерею.

Ліда завмерла, не донісши келих до губ.

За вікном київської квартири шумів холодний дощ, розмиваючи вогні ліхтарів, а на плиті ще парував свіжозварений борщ, над яким вона чаклувала весь вечір, сподіваючись на затишне святкування їхніх заручин.

— Що це за папери, Ігорю?

— Шлюбний контракт, люба. Просто формальність, вимога часу, розумієш. Мій юрист наполягає, що в наші дні це єдиний спосіб уникнути зайвих клопотів у майбутньому.

— У наші дні? — Ліда поставила келих на стіл настільки різко, що ігристе хлюпнуло на білосніжну скатертину, розпливаючись тривожною плямою. — Ми зустрічаємося вже майже рік, ти дарував мені обручку, обіцяв спільне майбутнє, а тепер пропонуєш підписати це?

— Лідо, не варто перетворювати все на шекспірівську драму, — Ігор розслаблено відкинувся на спинку стільця, поправляючи манжети дорогої сорочки. — Це лише документ. Якщо наші почуття щирі, то папірець нічого не змінить.

— Якщо нічого не змінить, то навіщо він потрібен?! — Ліда схопила папку і почала швидко гортати сторінки, заповнені дрібним юридичним шрифтом. — Так, подивимося… «Роздільне володіння майном». «Сторона перша не претендує на активи сторони другої». Твоя квартира на Печерську лишається твоєю, заміський будинок — теж. А в разі розлучення я йду з тим, із чим прийшла? Ігорю, ти збираєшся будувати зі мною сім’ю чи готуєшся до судового процесу?

— Сонечко, заспокойся. Це стандартна процедура для людей мого кола. У мене бізнес, зобов’язання перед інвесторами, вони вимагають фінансової прозорості та безпеки активів.

— Інвестори, — Ліда кинула папку назад на стіл, відчуваючи, як у грудях закипає образа. — А я думала, що головний партнер у твоєму житті — це я! Майбутня дружина, як не як!

У цей момент у двері наполегливо подзвонили.

Ліда здригнулася — вона зовсім забула, що запросила свою доньку Софію на вечерю.

Вона хотіла, щоб вони з Ігорем нарешті поспілкувалися в неформальній обстановці.

— Мамо, це я! Відчиняй швидше, на вулиці справжній холод!

Ліда поспішила до коридору, на ходу витираючи очі кінчиками пальців.

Софія залетіла в передпокій, струшуючи воду з яскравого плаща.

— Привіт, рідна! О, то це і є той самий Ігор? — Софія простягнула руку, прискіпливо оглядаючи чоловіка. — Софія, донька Ліди. Начувана про вас.

— Дуже приємно, — Ігор підвівся, натягнувши на обличчя ввічливу маску. — Ваша мама справді багато розповідала про ваші успіхи в дизайні.

— Сподіваюся, вона не забула згадати про мій характер, — Софія скинула плащ і пройшла на кухню. — Ого, мамо, у вас тут справжній бенкет! Свічки, ігристе. Я, мабуть, недоречно завітала?

— Ні-ні, що ти, сідай, Софійко, — Ліда метушливо почала переставляти посуд, намагаючись непомітно прикрити пляму на скатертині серветкою. — Ми якраз збиралися куштувати борщ.

Софія сіла за стіл і одразу помітила розгорнуту папку.

Її погляд миттєво став холодним і гострим.

— А це що за цікаве чтиво? Мамо, ти вирішила зайнятися юридичною освітою на дозвіллі?

— Це дрібниці, — швидко втрутився Ігор, намагаючись непомітно прибрати папку під стіл. — Суто ділові нюанси.

— Ділові? За вечерею з нареченою? — Софія випередила його, спритним рухом перехопивши документи. Вона мовчки читала кілька хвилин, і з кожним рядком її брови піднімалися все вище. — Шлюбний договір? Ви серйозно?

— Софіє, це не твоя справа, — Ліда спробувала забрати папку, але донька тримала її міцно.

— Мамо! — Софія гупнула папкою по столу. — Ти хоч розумієш, під чим збираєшся підписатися? Слухай: «У разі припинення шлюбу сторона перша втрачає право на проживання в об’єктах нерухомості сторони другої протягом сорока восьми годин». Мамо, сторона перша — це ти! Тебе просто виставлять за поріг через два дні після розлучення!

— Софіє, будь ласка, — Ігор налив собі води, намагаючись зберігати спокій. — Це питання стосується лише мене та вашої матері. Ми дорослі люди і здатні домовитися без сторонньої допомоги.

— Дорослі? — Софія іронічно посміхнулася. — Дорослий чоловік підсовує жінці кабальну угоду, де вона позбавлена будь-яких прав! Мамо, прокинься! У тебе старенька «чешка» в спальному районі, а у нього — маєток під Києвом і кілька квартир у новобудовах!

Ліда різко підняла голову:

— Звідки ти знаєш про його нерухомість?

— Я не полінувалася перевірити реєстри, мамо. Ти знаєш його не так вже багато років, познайомилися на якомусь фуршеті, він засипав тебе квітами, возив у ресторани, а тепер — бац! — весілля і папірець, який робить тебе безправною служницею.

— Ми кохаємо одне одного, — тихо, майже пошепки промовила Ліда.

— Кохання? — Софія знову відкрила контракт. — Тут написано: «Режим роздільного побуту». Тобто ви навіть спільне господарство вести не будете! Навіщо тоді такий шлюб?

— Софійко, ви не розумієте специфіки великого бізнесу, — Ігор спробував торкнутися її руки, але дівчина різко відсахнулася. — Кредитори, ризики. Я мушу убезпечити майно від можливих зазіхань третіх осіб.

— Своє майно, — уточнила Софія. — А мама нехай сама викручується, якщо щось піде не так.

— Софіє, досить! — Ліда випила залишки вина в келиху. — Мені п’ятдесят два роки. Ти думаєш, черга з принців стоїть під моїми дверима?

— Мамо.

— Ні, послухай! — Ліда піднялася зі стільця. — Ти молода, у тебе все попереду. А я двадцять років була сама після того, як твій батько пішов до іншої. Робота, дім, вічна економія. І ось нарешті з’явився чоловік, який оточив мене турботою.

— Який оточив тебе юридичними пастками! — Софія схопила ручку. — Гаразд. Раз ми граємо в юристів, давай я теж внесу правки в цей «шедевр».

— Що ти робиш?! — Ігор кинувся забирати документи.

— Я додам пункт про відповідальність, — Софія почала швидко писати на останній сторінці. — Пункт додатковий: «У разі виявлення факту подружньої невірності або приховування доходів з боку сторони другої».

— Софіє, негайно припини цей фарс! — Ігор підскочив, його обличчя вкрилося червоними плямами.

— Чого ви так розхвилювалися? — Софія підняла на нього холодний погляд. — Боїтеся чесних умов? Якщо ви вірний і чесний, то цей пункт вам нічим не загрожує.

Ліда спостерігала за цією сценою збоку.

Реакція Ігоря вразила її більше за самі умови договору.

Його витонченість і спокій зникли, оголивши щось неприємне і нервове.

— Ігорю, а справді, чому ти так нервуєш? — повільно запитала вона. — Якщо наше кохання вічне, яка різниця, що там допише Софія?

— Лідо, люба, навіщо ці дурні ігри? — Ігор спробував знову посміхнутися, але це більше нагадувало гримасу. — Ваша донька просто ревнує. Це звичайний дитячий егоїзм, вона не хоче ділити материнську увагу.

— Ревную? — Софія хмикнула. — Та мені все одно, з ким ти проводиш час! Мені важливо, щоб мою матір не ошукали!

— Софіє! — Ліда вигукнула це більше за звичкою, ніж від реального гніву.

— Мамо, досить заплющувати очі! — Софія дістала смартфон. — Я тут підготувала невелику довідку. Хочеш послухати?

— Що там ще? — голос Ліди затремтів.

— Ігор Анатолійович Морозенко, п’ятдесят вісім років, — почала читати Софія з екрана. — Був офіційно одружений тричі. Усі союзи тривали не більше двох років. Усі колишні дружини намагалися через суд отримати бодай якісь аліменти чи частку майна, але нічого в них не вийшло.

— Не варто! — Ігор спробував забрати телефон із рук дівчини, але вона спритно відскочила за стіл.

— Але всі три залишилися ні з чим, бо підписали ідентичні шлюбні контракти! — завершила Софія. — Схема відпрацьована до дрібниць. Закохати в себе жінку, розкішні жести, а потім — підпис під кабальним договором і, якщо щось не сподобається йому, швидке розлучення за його ініціативою. А до того він має людину, яка підтримує побут, то дуже зручно.

Ліда відчула, як стіни кухні почали стискатися.

Вона повільно опустилася назад на стілець.

— Ігорю, це правда? Три шлюби? Ти казав, що був одружений лише раз, дуже давно.

— Лідо, сонечко, не слухай ці плітки з інтернету! — Ігор кинувся до неї, намагаючись взяти за плечі. — Так, я помилявся в минулому. Хіба це злочин — шукати щастя?

— Тричі за однією схемою, — повторила Ліда, дивлячись крізь нього. — І кожен раз із таким самим папером.

— А четверта спроба — це моя мама, — додала Софія. — Ідеальна кандидатура: самотня жінка з власною квартирою та заощадженнями, яка мріє про казку.

— Не говори більше! — Ігор розвернувся до Софії, його голос став хрипким і злим. — Хто ти така, щоб пхати свого носа в моє життя?!

— Я її донька! — Софія зробила крок уперед. — І я не дозволю якомусь незнайомцю недоброму використовувати її!

— Недоброму?! — Ігор ледь не задихнувся від люті. — Та в мене власний бізнес! Кілька торгових точок!

— Які де-юре належать твоїй сестрі чи черговій особі, — Софія ткнула пальцем у телефон. — Офіційно ти — безробітний без копійки за душею. Твій особняк в оренді, а машина — у лізингу.

— Це оптимізація податків! — зірвався Ігор.

У кухні запала тиша.

Ліда дивилася на чоловіка, якого ще годину тому вважала своєю останньою надією на щастя.

— Ти говориш з моєю дитиною у такому тоні, — тихо промовила вона.

— Лідо, я не мав нічого недоброго на увазі, вона просто вивела мене з рівноваги.

— У моїй квартирі, — продовжувала Ліда тим самим тихим, але небезпечним голосом, — ти дозволяєш собі ображати мою доньку.

— Мамо, все гаразд, я за себе постою, — Софія поклала руку їй на плечо. — Головне, що маска нарешті впала.

Ігор схопив папку зі столу, гарячково ховаючи папери:

— Знаєш що, Лідо? Може, воно й на краще. Я думав, ти мудра жінка, а ти — така, як усі. Дозволяєш дитині маніпулювати тобою!

— Софії тридцять років, вона сама будує своє життя, — відрізала Ліда.

— Ось саме! У тридцять років треба думати про свою родину, а не псувати чужу! — Ігор почав застібати плащ. — Лідо, я пропонував тобі вихід із твоєї сірої буденності. Стабільність, захист. А ти обираєш це.

— Зупинись, — Ліда підвелася. Її голос став твердим, як скеля. — Про який захист ти говориш? Про роздільне проживання в орендованому будинку, де я навіть не маю права голосу?

— Це сучасний підхід! У кожного має бути власний простір!

— Простір, — Ліда раптом засміялася. — Боже, яка ж я була наївна! Цілий рік я вірила твоїм байкам про «складні інвестиційні проєкти». Я готувала тобі домашні обіди, купувала тобі сорочки, коли ти «забував» гаманець.

— Лідо, не починай.

— А ти? — вона підійшла до нього. — Ти хоч на секунду бачив у мені людину, а не черговий об’єкт для фінансової звітності?

— Я дарував тобі прикраси! Ми вечеряли в кращих місцях!

— За мамині гроші! — вигукнула Софія. — Мамо, згадай свої банківські виписки!

Ліда на мить заплющила очі.

Спогади боляче вдарили в пам’ять.

Як Ігор просив позичити «на короткий термін» для закриття касового розриву. Як вона оплачувала їхні спільні поїздки, бо його рахунки були тимчасово «заблоковані фінмоніторингом».

— Скільки, Софіє? — запитала вона, не відкриваючи очей.

— Що саме, мамо?

— Скільки я витратила на нього за цей час?

Софія знову заглянула в смартфон:

— Загальна сума переказів на його картку та оплачених рахунків — сто вісімдесят тисяч гривень. Ті самі гроші, які ти відкладала на свою реабілітацію і санаторій та нові вікна в квартирі бабусі.

— Це були інвестиції в наше спільне майбутнє! — Ігор уже стояв біля порогу. — Я збирався все повернути з відсотками!

— Повернути? — Ліда подивилася на свої руки. — Сто вісімдесят тисяч. Мої заощадження за п’ять років важкої роботи.

— Лідо, якщо ти зараз розірвеш стосунки, ти гірко пошкодуєш, — голос Ігоря став крижаним. — У твоєму віці.

— Що в моєму віці? — Ліда підняла на нього погляд, у якому більше не було любові. Тільки черствість. — Доказуй. Що в моєму віці?

— У твоєму віці нормального чоловіка вдень з вогнем не знайдеш. Ти залишишся наодинці зі своєю зарозумілою донькою в цій облупленій квартирі до кінця днів!

— Краще в цій квартирі, ніж у золотій клітці, де я ніхто, — Ліда відчинила вхідні двері настеж. — Геть звідси.

— Ти ще прийдеш, благатимеш пробачення!

— Помиляєшся, — Софія підштовхнула його до виходу. — А гроші ми спробуємо повернути через суд. У мене є всі скріншоти твоїх «прохань про допомогу».

— Це були добровільні виплати! Ви нічого не доведете!

— Подивимося, — Ліда з силою захлопнула двері. Вона притулилася до них спиною і повільно сповзла вниз, закриваючи обличчя руками.

— Мамо, — Софія опустилася поруч на коліна і міцно обійняла її. — Все закінчилося. Ти молодець, що витримала.

— Яка я молодець, доню, — Ліда схлипнула. — Яка ж я дурна. Наївна. Повірила в казку на старості років.

— Мамо, припини! — Софія витерла їй сльози. — Тобі всього п’ятдесят два. Ти красуня, ти професіонал у своїй справі. А те, що на шляху зустрівся професійний маніпулятор — це не твоя вина. Вони вміють знаходити слабкі місця.

— Софійко, мені так страшно, — Ліда підняла заплакані очі. — А раптом він правий? Раптом це був мій останній шанс бодай комусь бути потрібною?

— Бути потрібною як гаманець? — Софія допомогла їй підвестися. — Тобі не потрібен такий шанс. Ти потрібна мені. Ти потрібна бабусі, яка тільки про тебе і запитує. Ти потрібна своїм пацієнтам у клініці.

Ліда глянула на папку з контрактом, що лишилася на столі.

Вона повільно підійшла, взяла ці папери і одним рухом відправила їх у відро для сміття.

— Знаєш, доню, — сказала вона, наливаючи собі свіжого чаю замість ігристого. — Можливо, ти маєш рацію. Борщ справді вийшов смачним. Не варто було пригощати ним таку людину.

Софія посміхнулася і почала розливати страву по тарілках:

— Ось це вже розмова! Давай вечеряти, бо я зголодніла після цих юридичних баталій.

— Давай, — Ліда чокнулася з нею чашкою. — За жіночу мудрість і за те, що ми є одна в одної.

— І за те, щоб більше ніхто не підсовував нам жодних контрактів замість кохання, — додала Софія.

Ліда відпила гарячий чай і вперше за довгий час відчула, як тягар із її плечей зникає.

Дощ за вікном продовжував іти, але в її квартирі стало нарешті світло і спокійно. По-справжньому.

А ви як вважаєте, хіба це погано, коли люди ще до укладення шлюбу підписують шлюбний договір, щоб в разі розлучення все було ясно і мати менше проблем?

Хіба це погано?

Фото ілюстративне.