Якось я була в гостях у одного хорошого знайомого. Сидимо на кухні, п’ємо чай. Я дивлюся, а у нього на столі стоять пакети з соком. Ну такі … знаєте, де щоб сік відкрити, треба кришечку відкрутити. Стоять собі і стоять.
А потім придивляюся, а у них у всіх куточки відрізані … ну як раніше відрізали. Джерело
Я кажу: «Вань, ти чого, легких шляхів не шукаєш?» А він сумно так: «Та це бабуся моя …» А потім з надривом: «Розумієш, Лєн?» І я зрозуміла.
Або ось якось я повертаюся зі школи, а мене бабуся зустрічає і аж сяє! Я відразу недобре запідозрила.
А вона мені простягає плаття! Ось, каже, купила тобі подарунок. Страшне ситцеве плаття в велику польову квіточку. Плаття-халат, не інакше. Простягає і сяє.
Каже: «Купила тільки що у жінки на вулиці. Тобі дуже пасуватиме! »Я дивлюся на неї і ніфіга не сяю. Тільки клубок у горлі стоїть. Вона не розуміє, розумієте? А я зрозуміла…
А ще вона дуже любила робити нам усім подарунки на свята, але у неї було дуже мало своїх грошей. Тому кожен раз вона дарувала нам щипчики для нігтів. Такі, які разом з нігтем відразу першу фалангу відкушують. Теж купувала їх на вулиці і дарувала.
У мене мільйон таких щипців. На мільйон фаланг вистачить.
А зараз би вона не змогла мені їх подарувати, тому що на вулицях уже давно ніхто нічим не торгує. І її теж давно вже немає … І я зрозуміла, що ось уже 10-й новий рік я зустрічаю без щипчиків під ялинкою. Тільки зараз зрозуміла …
А інша моя бабуся завжди вголос читала мені книги. Мені років вісім, напевно, вже було … Але не просто читала. Якщо книга була смішна, то вона реготала до сліз. Прямо заливалася ними.
А якщо щось сумне читала, то обов’язково плакала. Сильно плакала. А потім діставала хустку і шумно сякатися в нього. Знаєте, що вона мені читала? «Хатину дядька Тома», наприклад … Або «Кота Ваську» якого-небудь … До сліз сміялася! Над дитячою книжкою.
Стара жінка, яка прожила дитинство в окупованому німцями селі. Мені ніколи в житті не було так цікаво. І я до цих пір нюхаю нові книги, перш ніж почати їх читати. Вони пахнуть щастям. Тільки зараз зрозуміла …
Читайте також: Мамам, у яких є сини. Прийде час, що одного разу Він піде від Вас до Ані, Тані, або Марини
А мою прабабусю знаєте, як моя мама в дитинстві називала? Правильно! Дивилася на неї і говорила: «У тебе обличчя, як Курячі пoпки!»
Прямо так і говорила. А потім з реготом і вереском тікала. І не тому що прабабуся хотіла її наздогнати, ні. Вона реготала разом з нею, так як була німкенею і з усього сказаного розуміла тільки «Курячі».
А ще вона завжди була дуже зайнята. Адже щоранку вона будила онуків ароматом свіжої випічки. Щоранку! На її обличчі був мільйон зморшок, руки завжди були в борошні, а її одягом завжди був фартух. Ну і що, що лице, як Курячі пoпки. Розумієте?
Моя мама теж стала бабусею. Я кажу: «Мамо, давай я куплю тобі книжку і ти почитаєш, як треба правильно виховувати дітей». А вона каже: «Не треба. Хочете виховувати, виховуйте. А я буду просто любити Алісу».
І я зрозуміла .
Читайте також: Мені показали, Що буває ПОТІМ, що залишиться, коли ВИ ПІДЕТЕ
