Дитяча душа прекрасно відчуває атмосферу, яка наповнює будинок, і це дуже впливає на неї. Тому якщо, наприклад, батьки дотримуються правила не лaятися при дітях і припиняють сварку, як тільки дитина приходить додому, переводячи розмову на сторонні теми, душа дитини все одно відчуває чужу, обтяжливу атмосферу в домі.
Немає необхідності говорити їй, що батьки сваряться – душа і так все бачить і відчуває таємничим чином. Наша поведінка «випромінює» певну енергію. Тому абсолютно не варто створювати перед дітьми якийсь штучний образ свого стану або стосунків. Адже це не питання техніки.
Деякі батьки кажуть: «Ми знайшли вихід. Лaємося тільки коли дітей немає вдома, кyримо потайки на балконі або в туалеті… Все потайки від дітей». Але такі запобіжні заходи оманливі і не приносять користі. Проблему не можна вирішити лицемірством. І Господь ніколи не говорив, що потайки можна лaятися або розлучатися, виглядаючи при цьому ідеальними батьками.
Як сказало одне подружжя: «Ми розлучилися цивілізовано, як порядні люди. Так, ми в розлученні, але у нас дружні стосунки, і на дитині наше розлучення ніяк не позначається… » Заплуталися, заблукали батьки! Вони так і не змогли доторкнутися до Бога, відродитися, змінитися за допомогою Його благодаті…
Читайте також: Розріжте лимон і залиште його в спальні! Цe вpятує всю вашу сім’ю! Шкода, що не знала про це раніше!
Гладять по щоці, а через секунду дають ляпаса.
Отже, що ж відчувають діти після повернення додому? Яку атмосферу?
Одна дитина розповідала:
– Коли я приходжу зі школи і дістаю ключі, щоб відкрити двері, то починаю хреститися, тому що не знаю, що чекає мене всередині. Батьків може не бути вдома, бо вони посварилися і пішли хто куди. Або вони вдома, але при цьому кричать і лaються. Так, іноді у нас тихо і спокійно, і тоді на душі стає легко і я розумію, що вартує жити на цьому світі, вартує мати сім’ю…
Але так буває рідко. Та й просто всі ці перепади – то спокій, то напруга, то тиша, то сварки – мене вимотують. Дуже важко, коли спочатку тебе гладять по щоці і кажуть ласкаво: «Синку, я люблю тебе», а через секунду цієї ж рукою дають ляпаса. То ласки, то байдужість, то злість… І я – десь посередині”.
Чому дитині краще на вулиці?
Напруга, тиша, сварки, спокій – одне змінюється іншим, і в родині відсутній баланс… Ні, я не маю на увазі, що вдома взагалі не повинно бути якихось дрібних сварок – ми всі живі люди. І наш будинок – це не музей, не мавзолей і не клaдовище, де панує мертва тиша. Але пульс сім’ї повинен визначатися спокійною, тихою, затишною атмосферою в будинку. Атмосферою, завдяки якій дитині не хочеться покидати будинок.
Це страшно, коли діти чекають не дочекаються відходу батьків з дому, щоб або самим нарешті піти, або ж спокійно відпочити від них на самоті. Так, є такі діти, яких постійно тягне з дому на вулицю. Чому це відбувається? Чому дитині краще на вулиці з чужими дітьми, ніж удома з батьками і рідними братами, сестрами? Тому що домашній клімат її не влаштовує.
А ви, замість того щоб спробувати заручитися підтримкою дитини, починаєте засуджувати, звинувачувати її, перекладаючи на неї відповідальність за вашу поведінку. І зовсім не задаєтеся питанням: «Чи може бути, я теж щось роблю не так? Чим я можу відштовхувати від себе дитину? Що в мені такого, через що вона не відноситься до мене як до рідного батька або матері, а тільки і дивиться, як би втекти з дому? Чому не хоче бути разом з нами? Чому у нас така сім’я, такі скандали вдома? У чому моя помилка?»
У листах старця Паїсія є його мудра порада до однієї ігумені щодо молодих монахинь, що приходять в монастир. Мені здається, ця порада дає привід задуматися і заглянути в себе глибше кожному з нас. Старець каже ігумені: «Матушка, будь уважною і люблячою по відношенню до молоді, яка приходить в монастир. А особливо піклуйся про моїх дорогих дітей-сиріт».
А потім уточнює: «Говорячи про сиріт, я не маю на увазі дітей, чиї батьки померли. Я говорю не про них, а про тих, чиї батьки живі, але їх ніби немає, тому що такі діти ніколи не бачили від них ні любові, ні доброти, а тільки крики і лaйку». Саме крики і лaйку – так сказав старець Паїсій.
