Ольга від знайомих на вулиці намагається втекти, адже знає напевно, що про дочку запитають, про Катерину. А вона вважає, що їй і розповісти нічого. Катерина ніхто і ніяк! Сидить з дітьми вдома, перебивається з хліба на квас.
35-річна Катерина в дитинстві і юності була зіркою, до якої всі намагалися дотягнутися. У школі вчилася зразково, приносила додому пачки грамот, перемагала на олімпіадах з хімії та біології. Сама вступила до медичного, а це вже багато про що говорить. Там теж вчилася добре, хоча навчання там нелегке, подружки скаржилися, як складно освоювати матеріал. А Катерина спокійно здавала сесію за сесією, хоча вже й не на круглі п’ятірки, як в школі, але і абсолютно без проблем отримувала добрі оцінки.
Викладачі бачили в ній талант і пророкували дівчині велике майбутнє.
А потім Катерина зустріла Андрія, і якось дуже швидко вийшла заміж, народила спочатку одну дитину, а через деякий час другого, і ось уже без малого десять років сидить вдома. Діти виросли, молодшій доньці вже п’ятий рік, але про те, щоб виходити на роботу, Катерина і чути не хоче.
– Був би чоловік, на якого розраховувати можна, ну, ще зрозуміло! – зітхає сумно Ольга. – Але ні ж! Чоловік зовсім ніякий у неї. Працює менеджером в якийсь конторці, отримує копійки. Щось кардинально міняти в житті не хоче! Я йому кажу, зятю, тобі не соромно, що твої діти моря не бачили жодного разу в житті, на літаку не літали? А він мені – ну і що, мовляв, я теж море побачив тільки в двадцять років, нічого, живу, не в морі щастя! Ось як з ним розмовляти?
Діти знайомих Ольги об’їздили світ, вже і Туреччину за кордон не вважають. Одні збираються на канікули до Європи, інші в Таїланд, треті так і зовсім в Австралію. Подорожують і сім’ями, з дітьми і батьками, і поодинці.
Катерина з дітьми нікуди далі свекрушиної дачі не виїжджала.
– Колишня однокласниця Марина, тиха така трієчниця, яку в п’ятому класі свого часу хотіли на другий рік залишати, з закордонів не вилазить! – зітхає Ольга. – Машину купила в минулому році, до матері приїжджала в гості, ми з матір’ю її в одному будинку живемо. Зустрілися ніс до носа. Вона мені – ой, здрастуйте, тітонько, Олю, а як там Катерина поживає, де вона? Ми тут зустрічалися класом, її звали, вона не прийшла. Ну ще б вона прийшла! Про себе, чи що, розповісти? Хвалитися моїй Катерині зовсім нічим.
Живе Катя з сім’єю в невеликій квартирі, куди їх після весілля пустила свекруха. Раніше там жила бабуся чоловіка Каті. Заїхавши в нове житло, молоді зробили бюджетний ремонт: побілили стелі, поклеїли недорогі шпалери, на підлогу постелили лінолеум. Кардинально в квартирі нічого не міняли: сантехніка, вікна, все так і стоїть з сімдесятих років минулого століття, як було при бабусі. Так і живуть в цьому десять років.
Звичайно, зараз про той ремонт і знаку немає в тій квартирі – десь діти заляпали і помалювали, десь потріскалось, десь відірвалося щось. Але ремонтувати ще раз «чужу» квартиру не бажають ні Катерині, ні її чоловік.
І меблі в квартирі теж ще бабусині, молоді купили собі тільки диван і облаштували спальні місця дітям. Столи, стільці, кухонні шафки, книжкові полиці зі старими книгами, які вже ніхто давно не читає, які Юля по великих святах знімає і миє в мильному розчині – все в квартирі залишилося так, як було і при старій господині.
Ольгу засмучує, що дочка в своєму житті не працювала жодного дня, а Катерину ж її життя повністю влаштовує. Вона сидить з дітьми, ліпить пельмені і варить борщі, робить уроки, водить дітей по гуртках, а ввечері виконує якійсь завдання разом з ними. Так, економить, але в основному на собі. Не ходить по перукарнях, манікюр все життя робить вдома, речі носить акуратно роками, зайвого не купує.
– Я їй уже багато разів говорила, що якщо в двадцять років така економія на собі сходить з рук, то в тридцять п’ять вона вже помітна, і виглядає плачевно! – зітхає Ольга, не розуміючи доньку. – Але дочка не вірить мені, вона нічого не змінює в своєму житті.
Як вже говорити з донькою, щоб вона хоч у своєму віці почала вже ворушитися, Ольга навіть і не представляє.
– Я їй тут вже прямо заявила, – кажу, у всіх навколо діти як діти, живуть нормально, багато, забезпечують повністю себе, ще й батькам своїм в усьому допомагають, а мені за тебе соромно! – зітхає Ольга. – Так Катерина образилася, не розмовляє тепер зі мною. Та нічого я не доб’юся словами, звичайно. Але щось же треба робити? Можливо, якщо постійно говоритиму їй про це, то вона щось таки змінить у своєму житті на краще.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
