― Олеже, сходи, будь ласка, за Сергієм у садок, ― Софія підійшла до свого чоловіка, що безтурботно лежав спокійно собі на дивані, немов його ніякі сімейні і побутові турботи не стосуються зовсім.

― Сходи сама, прошу! ― буркнув Олег, навіть не підводячи голови в сторону дружини. ― У мене сьогодні вихідний! Ну ти ж це чудово знаєш.

Софія втримала себе від того, щоб не виказати все, що давно накопичилося на душі.

Вона сама чудово знала, як це завжди закінчується: вона бере на себе всі турботи про сім’ю і дім, а Олег, навіть не помітивши цього, вимагає більшого.

І головне, що все це під маскою «я ж працюю», хоча його робота насправді не була ані важчою, ані більш виснажливою за її власну.

― Ти, напевно, вважаєш, що я сиджу і нічого не роблю цілий день, так? ― запитала вона чоловіка, роздратовано глянувши в його сторону.

Олег подивився на неї здивовано:

― Ти що, сидиш за ноутом, що це за втома? А ось я – реально працюю! У тебе навіть техніка за тебе все робить!

Софія почала відчувати, як її терпіння вичерпує себе.

Олег навіть не розуміє, що для того, щоб робити усе: і проєкти, і дбати про дітей, і домашні справи усі на ній, потрібно витрачати чимало сил.

Софія тяжко зітхнула. Їй набридло весь час сперечатися про це з чоловіком. Вона була архітектором, і часто працювала з дому, а не з офісу, бо начальство було не проти, а вона й користувалася цим, щоб ще й вдома роботу якусь виконувати.

Олег, який працював позмінно, вважав, що його дружина не втомлюється зовсім особливо, якщо працює з дому.

«Ти сидиш і спокійно щось робиш за ноутбуком. Тому навіть не проси мене допомагати ― я, на відміну від тебе, реально працюю, адже я постійно ходжу на роботу», ― часто говорив він дружині.

― Олеже, ну мені треба терміново проєкт великий закінчити! Сходи, будь ласка, за сином. Я і так тебе майже ні про що не прошу ніколи, сама все роблю! Хоча ти міг би й допомагати! Я так само працюю, як і ти.

― Софійко, ти не нахабній! Де це ти «так само» працюєш? І не треба робити вигляд, що ти сильно втомлюєшся бідненька. У тебе техніки стільки вдома усякої, яка за тебе все робить! І за сином тобі навіть корисно самій сходити й розвіятися, щоб не сидіти на місці завжди.

Софія похмуро поглянула на свого чоловіка, який вважав, що пилосос сам пилососить, пральна машинка пере теж все сама, достатньо лише кнопку натиснути, а обід автоматично готується на плиті.

Олег дожив до сорока років, а все ще не розібрався, що це не так. Або просто не захотів розбиратися, бо так йому вигідно.

Сама Софія тільки підходила до сорокарічного рубежу, Сергійко був у них пізньою дитиною, і обоє любили його.

Щоправда, возилася з Сергієм усе одно більше за все Софія. А Олег іноді не міг навіть сходити за ним у садок, але й то вже при крайній необхідності.

Іншим разом Софія змирилася б і вирушила за дитиною сама, але сьогодні вона теж дуже втомилася, ще й мала працювати над важливим проектом.

Клієнт, з яким вона працювала, був вимогливий до дрібниць, плани у нього змінювалися ледь не щодня, сам не знав, чого він хотів, і тільки за цей день вніс кілька правок.

А потім йому все одно не сподобався результат, і він попросив усе це просто її переробити.

Тому Софія й не встигала за сином цього дня.

― Знаєш, Олеже, техніка сама нічого не робить, якщо ти ще досі цього не зрозумів! ― кинула вона сердито.

Олег тільки відмахнувся, йому було все одно.

Він хотів спокійно лежати на дивані, дивитися телевізор і ні про що не думати взагалі.

― Ти сам би спробував хоч раз зробити все, що я роблю. А потім уже бурчав би, що я нахабнію. Ти уявлення не маєш, скільки роботи лежить на моїх плечах.

― У роботі по дому немає нічого складного, ― сказав Олег і тільки потім зрозумів, що дав втягнути себе в суперечку.

― Значить, нічого складного? ― сказала з образою Софія. ― Тоді завтра, раз у тебе вихідний, ти все і робиш! Візьми мої обов’язки на себе на один день. Упевнена, ти впораєшся ― стільки техніки, вона сама за тебе все зробить, ніяких проблем ти не матимеш взагалі.

― Що? Я не хочу! Мені не до того. Мені і без того вистачає.

― Чому? У цьому ж немає нічого складного! Або ти помиляєшся?

Олег усвідомив, що його дружина просто щось задумала, і сердито став виправдовуватися.

Потім встав з дивана і похмуро сказав:

― Ну і зроблю все, як ти кажеш. Але потім ти мене більше не проситимеш нічого! Я тобі покажу, що ти просто не знаєш, що таке справжня робота і втома, бо від побуту вдома так не втомлюються ніколи, як від справжньої роботи, де потрібно ледь не весь день провести.

Софія розпливлася в посмішці, погоджуючись із чоловіком, але він нічого не запідозрив.

― Ти тільки врахуй, що Сергійко теж входить до цього всього списку. Він же зазвичай зі мною, а ти лежиш на дивані, коли вдома буваєш. Ось завтра він на тобі, а я буду відпочивати. Якраз субота буде, і наш син не йде в садок.

Олег похмуро вислухав дружину, вже нічого казати й не хотів.

Чомусь йому вже почало здаватися, що все не так уже й просто. А посмішка Софії була занадто задоволеною, та й сперечатися і доводити щось він уже дуже втомився сам.

Задоволена Софія не стала більше сперечатися з чоловіком і сама вирушила за Сергієм у садок.

Вона була навіть рада, що все так вийшло, як задумала вона, і мала намір помститися Олегу добре.

Субота для Олега почалася досить таки рано.

Сергій прийшов до них і почав тримати маму за руку. Йому було нудно, і він хотів їсти, він завжди у вихідні дні дуже рано вставав.

Софія спочатку хотіла встати і зайнятися сином, як зазвичай за звичкою, але потім згадала про договір із чоловіком і стала будити його.

― Олеже, вставай, Сергійко на тебе чекає. Синку, сьогодні ти з татом граєшся, мама сьогодні відпочивати буде, ― і Софія з насолодою лягла назад у подушку і зручно влаштувалася під ковдрою.

Олег сердито і сонно подивився на дружину, якій явно було затишно і добре відпочивати.

Але визнавати себе переможеним не збирався, він знав, що має свою правоту довести.

Він ще напередодні вирішив, що доведе Софії, що всі її претензії і скарги придумані на порожньому місці.

Софія встала близько десятої години, привела себе до ладу і вирушила пити ранкову каву. У неї сьогодні теж був вихідний і на роботі, і вдома, і Софія була неймовірно задоволена та щаслива.

За вікном світило яскраве сонце, попри середину жовтня було досить таки тепло.

День обіцяв бути чудовим, і Софія передчувала свою перемогу над чоловіком.

Загалом, настрій у неї був просто чудовий ще з самого ранку.

― Чого посміхаєшся так радісно? ― зустрів її Олег на кухні з не дуже гарним настроєм.

― Рада вихідному дню, ― не стала приховувати Софія.

― Ясно, ― Олег невизначено хмикнув, потім запитав: ― І який у тебе план на сьогодні? Чим мені зайнятися?

Звісно, Софія обдумала це все ще напередодні і тепер посміхнулася своєму чоловікові.

― Олеже, я тобі все напишу, щоб все було до ладу.

― Що, такий великий список? Чи думаєш, що я не здатний запам’ятати пару пунктів?

― Ну, список не особливо великий, це те, що я зазвичай роблю в суботу. Нічого особливого – як завжди говориш ти. Удачі тобі, любий.

Софія пила каву, одночасно записуючи на аркушику, що належить зробити Олегу.

Той похмуро дивився на дружину і розумів, що, всупереч його очікуванням, день буде непростим. Але все ще не хотів визнавати це і здаватися.

― Приготувати обід, ― прочитав Олег перший пункт. ― Що готувати потрібно?

― Ну, подивися, що з продуктів є у нас в холодильнику, придумай щось, ― Софія не збиралася полегшувати чоловікові завдання.

Олег нахмурився і відкрив холодильник, потім полазив по шафах і повернувся до дружини.

Софія дивилася на нього з цікавістю, очікуючи, що буде далі.

― Гаразд, припустимо, я приготую курячий супчик, а на вечерю буде пюре з котлетою. Підійде так усім?

Софія кивнула, і Олег посміхнувся, наче пів справи було вже зроблено.

Він, посміхаючись, взявся до роботи, а Софія трохи посиділа, почитала новини, потім зібралася і сказала:

― Олежку, я пішла манікюр робити. Я записана на сьогодні, пропускати не буду. Ти тут якось сам без мене впораєшся!

― Добре, відпочивай, ми з Сергієм самі впораємося, ― Олег закінчував поратися з супом і вирішив, що чудово справляється з домашніми справами.

Софія не стала сміятися над його наївністю, просто побажала гарного дня та вийшла з квартири.

Їй було весело, адже попереду на Олега ще чекало прання, прибирання, прогулянка з неспокійним Сергієм, який лазив скрізь і відразу, і за ним потрібно було ретельно наглядати і ходити по його слідах, та інші справи по дому.

Вона повернулася додому тільки після обіду, заглянувши по дорозі до подруги і трохи побалакавши з нею.

Софія була в чудовому настрої і сподівалася, що вдома все добре.

У квартирі було тихо і порожньо, скрізь валялися розкидані речі, ніби Сергій та Олег розкидали цей одяг, підлога була не домита, і брудна вода ще стояла в коридорі, машинка вже закінчила прання, але в ній ще лежала білизна, причому впереміш і головні убори з футболками, і штани зі шкарпетками, біле й чорне разом. Очевидно, Олег вирішив не морочитися і просто закинув усе разом та й все.

― Олеже, ви де? ― Софія зателефонувала чоловікові.

― Йдемо ми, ― пролунав похмурий голос Олега. ― Ти вже вдома? Набери, будь ласка, води у ванну. Сергій у бруд упав.

― Чекаю вас, ― коротко відповіла Софія і швидко взялася до справи.

Софія швидко відкрила воду, набираючи ванну, переодяглася і трохи прибралася, а ще закінчила мити підлогу, поки набиралася вода.

Через п’ятнадцять хвилин до квартири зайшов сумний і незадоволений Олег, ведучи за собою Сергія, перемазаного брудом і задоволеного, який посміхався і розповідав щось мамі з порогу.

Хлопчик сприймав усе, як пригоду, навіть свої невдачі, і Софію з Олегом це часто дивувало. Їхній син був невиправним оптимістом.

― Мамо, там така величезна калюжа була, ти не повіриш! ― розвів Сергій руками.

― Ух ти! ― засміялася щиро Софія. ― Бігом у ванну біжи. Брудний одяг кинь на підлогу, я за рушником піду.

Сергію було вже шість, і він міг сам залізти у ванну і помитися, тому Софія тільки провела його поглядом і повернулася до чоловіка.

― Навіть не дивись на мене! Сам знаю, що мав стежити за ним краще! Він такий вертлявий, що не передати. Я тільки на секунду відвернувся, як він уже в калюжі стрибає. Головне, щасливий такий був від цього! Я йому навіть позаздрив.

Софія тихо засміялася і з теплом глянула Олега.

― Нічого страшного, Сергій у мене теж падав у бруд і по калюжах стрибав. Він якраз у такому віці, коли це щастя приносить. А брудний одяг ― це дрібниця, нічого, зараз я розберуся з усім.

― Ти в мене така розумна! ― Олег зрадів, що дружина спокійно поставилася до його помилки, але Софія ще не закінчила.

― Я ж написала тобі, що одяг треба прати окремо. І не варто було залишати брудну воду посеред коридору.

― Я подумав, що і так піде, ― почав виправдовуватися Олег, ― просто це було для мене занадто складно. Я тільки приготував обід, як треба було прати. А потім ще й Сергій навколо носитися почав і заважав мені мити підлогу, довелося кинути все і йти на вулицю, він мене про це просив. Він ще й одягнувся ледь, все ніяк не міг я і з цим впоратися!

Софія задумливо подивилася на Олега і запитала:

― Нічого не хочеш сказати? Це ж були ще не всі справи, які я роблю по дому. Я тільки головне написала, а є ж ще й різні дрібниці. На кшталт: розібрати одяг, протерти пил або сходити в магазин, а ще потрібно по дорозі погратися з Сергієм і відповісти на купу його запитань.

― Так, він у нас такий допитливий, ― криво посміхнувся Олег, потім додав: ― Я знаю, що ти хочеш сказати. Так, робота по дому ― це дуже непросто. Тим паче щодня, хоча у вас, жінок, все одно досвіду побільше буде. Ви ж весь час цим займаєтеся.

― Ага, а ще працюємо, крім цього, ― глузливо уточнила Софія.

― Я тебе зрозумів, ― Олегу, звичайно, подобалося відпочивати на дивані у вільний від роботи час, але він усвідомив, що його дружині буває потрібна допомога також. ― Якщо що, кажи мені. Буду допомагати тобі. Не обіцяю, що прямо завжди, я правда втомлююся, ну Софій. Але буду обов’язково.

Софія хотіла щось іще сказати, але тут її покликав Сергій, і довелося йти.

А Олег провів її теплим поглядом і посміхнувся.

Він, у принципі, завжди знав, що одружений з диво-жінкою. Але тепер набагато краще розумів, наскільки вона диво ― і як їй важливо допомагати, щоб дива не закінчувалися.

Важко, звісно, коли вся робота по дому, побут і турбота за дітьми лежить на дружині, яка до того ж працює. Цікаво, чи є такі чоловіки, які спокійно роблять роботу всю вдома, сидять з дітьми, і цінують працю другої половинки?

Чи вірно зробила Софія, коли провчила Олега?

Фото ілюстративне.