fbpx
Життєві історії
Олеся живе в двокімнатній квартирі з чоловіком і дітьми. Але їй в цій квартирі належить тільки те, що на ній надіто. Поки хороші стосунки з чоловіком – у неї все чудово. Якщо раптом щось не так – Олеся на вулиці, прийдеться йти жити до мами. А недавно мати зателефонувала Олесі і її братові, запросила їх до себе на розмову. Сказала, що з її квартири вони можуть протягом тижня взяти все, що захочуть, на пам’ять про дитинство. Тому що квартиру вона продає. Дорослі діти весь вечір сиділи розгублені

– У брата мого рідного, Степана, зараз кредит на 10 років, з нуля, виплата велика щомісяця, у мене взагалі свого власного житла немає, – розповідає 38-річна Олеся. – Я сама з двома дітьми живу у чоловіка, свого немає нічого абсолютно у мене, трохи що не так, щось Миколі не сподобається, я на вулиці буду. А наша мати одна, в трикімнатній квартирі живе. Але це добре, ми змирилися, квартира її, нехай вже як хоче. Так вона постійно стала просити у нас – допоможіть зробити ремонт. Жити, мовляв, неможливо вже, підлога скрипить, з вікон дме, на кухні геть штукатурка в каструлі сиплеться вже давно.

Галина Олегівна, мати Олесі і її брата Степана, живе в старому цегляному будинку на окраїні столиці. Квартира у неї трикімнатна, але невелика, до того ж давно потребує ремонту.

В останній раз ремонт тут робився ще за “царя Гороха”, за тодішньою традицією – з того, що змогли дістати, та ще й своїми силами. Кахельну плитку у ванній, вікна та двері навіть не змінювали, вони так і стоять з часів давніх, пофарбовані в білу фарбу.

Загалом, сам по собі дешевий і поверхневий ремонт, до того ж давно непридатний. І про штукатурку, яка сиплеться зі стелі в каструлю, Галина Олегівна навряд чи перебільшує. Швидше за все, так і є.

– Десь я маму свою, звичайно, розумію! – погоджується Олеся. – У будинку постійно хтось щось сверлить, люди шпалери купують, нову сантехніку, ламінат, роблять собі красиві інтер’єри. І тільки у нас нічого не змінюється! Ремонт, звичайно, в квартирі потрібен! Але на які гроші, питання.

Там же не просто треба шпалери поклеїти, там зараз аби почав щось робити – все міняти доведеться. Степан в тому році робив розрахунок – так там так багато грошей потрібно, це за найскромнішими розрахунками, якщо тільки матеріали купувати і більшість робіт робити самим. Ну і звідки у нас такі гроші? Ні, це нереально.

Галині Олегівні за шістдесят, вона пенсіонерка, живе скромно, на одну пенсію, вже багато років. Хтось розповідає, що столичні пенсіонери у нас живуть прекрасно, навіть відкладають, але ось у неї так не виходить зовсім. Не встигла отримати пенсію, як в кінці місяця сидить на хлібі і воді.

Син з донькою практично не допомагають, якщо тільки у випадках, коли дуже потрібно і одноразово. П’ять років тому машинку пральну матері встановили, недавно Степан кран у ванній міняв, до цього унітазний бачок потік, теж довелося купувати. Але така допомога не частіше разу на рік, а так у дітей Галини Олегівни свої проблеми є і без неї.

У старшої дочки Олесі двоє синів, у сина Степана дитина одна, але зате дуже великий кредит. Живуть на зарплату дружини, весь дохід чоловіка йде у банк на виплату боргу.

І раніше так само жили, коли квартиру орендували і збирали на початковий внесок. Теж без ремонту обходилися, квартири в оренду вибирали якомога дешевше, жили в таких умовах, що і родичів покликати було соромно.

Зараз потихеньку в’їхали в свою квартиру, живуть і ремонт роблять разом. Грошей мало, тому ремонт роблять частинами.

У Олесі ситуація начебто трохи краще – живе в двокімнатній квартирі з чоловіком і дітьми. Але їй в цій квартирі належить тільки те, що на ній надіто. Поки хороші відносини з чоловіком – у неї все чудово. Якщо раптом що не так, Олеся на вулиці. І збирати на своє житло їй ні з чого особливо, зарплата невелика, та й чоловік не хоче відкладати на житло, каже, що їм є де жити. Ну а вже робити матері ремонти – тим більше.

– Взагалі, я вважаю, це трохи негарно з її боку – просити нас про таке, коли нам так непросто самим зараз, – сердиться Олеся. – Ставить в незручне становище, навіть не знати, як їй відмовити. Але як бути, якщо немає можливості? Так, діти повинні допомагати батькам. Забезпечити їжу, тепло і дах над головою. І все! Ніякі ремонти в цей перелік не входять, це вже надмірності! Без цього цілком можна обійтися.

А недавно мати зателефонувала обом дітям і запросила їх до себе на розмову.

Сказала, що з її квартири вони можуть протягом тижня взяти все, що захочуть, на пам’ять про дитинство чи ще щось. Тому що квартиру вона продає. Натомість купує однокімнатну з хорошим ремонтом. Там все зроблено так, як хочеться Галині Олегівні: шикарна сантехніка, душова кабіна, натяжні стелі, тепла підлога. Не квартира, а казка, ще й грошей залишається трохи на життя. Так, старий господар залишає там всі меблі, вони по більшій своїй частині вбудовані. Тому свої меблі зі своєї квартири Галина Олегівна туди не потягне. Якщо дітям тут щось потрібно – будь ласка, нехай беруть. Заперечувати вона не буде.

Брат і сестра просто дуже розгубилися. Звичайно, продати квартиру мати має повне право – вона належить тільки їй, дісталася в спадок від батьків. Але що вже казати там, діти, звичайно, теж розраховували на якусь спадщину. Продавши трикімнатну, дві квартири можна купити, і нехай було б це нескоро, але ж було б!

– А тепер виходить, що мати одну квартиру просто сама проїсть, відібравши у дітей і онуків! – журиться Олеся.

Більш того, що буде, якщо Олеся покине свого чоловіка? Якщо Степан в якийсь момент перестане справлятися зі своїм кредитом? Раніше був варіант – в трикімнатну квартиру до матері переселитися, помістилися б там. А тепер куди?

Олеся вважає, що мама робить негарно, залишає дітей без майбутнього зовсім. Але як її вмовити не продавати квартиру, жінка не знає.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page