fbpx
Життєві історії
– Олено, у твоєї мами навіть пральної машинки немає. Двадцять перше століття на дворі! У людей на дачах, в орендованих квартирах, в селах далеких і то вже машинки стоять. Ти живеш давно на широку ногу в столиці, їздиш по закордонах, водиш авто, а твоя мама пере одяг в тазику! – якось Катерина не втрималася і набрала доньку своєї сусідки. Сказала, щоб та частіше довідувалася до матері, бо так не можна з батьками

– У моєї сусідки навіть пральної машинки нормальної немає, ти уявляєш? – з обуренням і з великим здивуванням говорить 35-річна Катерина. – Двадцять перше століття на дворі! У людей на дачах, в орендованих квартирах, в селах далеких і то вже машинки-автомати стоять. А Лариса Олександрівна пере всі свої речі в старенькій «Феї». Ти знаєш що це таке? Тазик з мотором! І віджимати доводиться потім руками. І рушники, і підковдри! Я мало не впала, коли побачила!

Лариса Олександрівна – пенсіонерка і дуже далека родичка Катерини. Живуть вони в одному маленькому містечку, час від часу по-родинному спілкуються. Жінка похилого віку зовсім не самотня, у неї є дочка, яка живе в столиці. Але просити щось у дочки зайвий раз не завжди доцільно, тому пенсіонерка частенько дзвонить Каті, яка живе в сусідньому будинку, сидить в декреті з дитиною і ніколи не відмовляється допомогти «тітці Ларисі» – провести оплату онлайн, сходити за продуктами, допомогти щось піднести.

За це Лариса Олександрівна привозить Катерині з дачі огірки, помідори та яблука, при потребі сидить з її дитиною і завжди пригощає свіжоспеченими пиріжками з картоплею власного виготовлення.

– Вчора вдень дзвонить мені Лариса Олександрівна, каже – Катю, а я в лікарні! Почала з ранку вдома прати білизну, стало недобре, ось, відвезли мене, поклали. Каже, мені дуже незручно тебе про це просити, але не могла б ти сходити до мене додому, витягнути білизну і злити воду, я то я все там так і залишила. Дочка тільки в суботу зможе приїхати, або в кращому випадку в п’ятницю, хвилююся, що за три дні скисне все!

Звичайно, Катерина зробила все, як попросила її пенсіонерка.

– А потім доньці її зателефонувала, Олені – у нас хороші відносини з нею, ми росли разом, дружили багато років! – розповідає Катерина. – Кажу, слухай, Олено, ну невже ти не можеш матері машинку-автомат пральну купити? Це ж непорозуміння якесь, так прати старій людині. Мені, молодій здоровій жінці, це важко, а пенсіонерці? А Олена мені відразу відповідає, що вона сто разів пропонувала своїй мамі вже машинку, вона відмовляється навідріз! Слухати не хоче!

Дочка Лариси Олександрівни, Олена, в столиці живе, працює у великій компанії, на солідній посаді, дуже добре заробляє, виплатила вже кредит за однокімнатну квартиру, і покупка пральної машини для матері для неї напевно не становить зовсім ніяких труднощів.

Проблема, за словами самої Олени, саме в її матері. Лариса Олександрівна навідріз відмовляється від будь-якої фінансової допомоги. Живе на свою пенсію, яка у неї взагалі копійчана, витрачає в місяць стільки, скільки дочка витрачає в день, але прийняти щось матеріальне від доньки відмовляється категорично, не хоче бути зайвим тягарем.

– Навіть в магазині не дає мені за її продукти оплатити! – скаржиться Олена Катерині. – Сама дістає гаманець, я і оком не встигаю моргнути, і платить. Ще й за мене розраховується, бо допомогти хоче!

Олена намагалася дарувати матері хороші подарунки до свят, привозити якісь речі, просто давати гроші – матері «нічого не потрібно». Літня жінка мало не плакати починає: навіщо ти це купила, мовляв, мені не треба, забери собі! З тієї ж машинкою – Олена її пропонувала своїй матері багато разів, але Лариса Олександрівна просто не хоче.

– Та не пропонувати треба! – нетерпляче каже Олені Катерина, навіть не вислуховуючи її вже до кінця. – А вибрати на сайті хорошу і зручну модель, оплатити самій, замовити доставку з установкою. Матері зателефонувати, щоб була вдома в такий-то день. Ну, можливо, приїхати в найближчу суботу, допомогти розібратися з інструкцією, перше прання запустити разом. Все! Проблем тут я ніяких не бачу. Ну так, в перший час мати скаже, що не потрібно їй нічого, не варто витрачатися, і так далі. Але якщо річ вже куплена, гроші заплачені і вантажники з товаром на порозі – що вона зробить?

Катерина вважає, що треба не питати у матері, потрібно чи ні, а брати і робити, купувати, навіть якщо мати відмовляється. Ну тому що не справа це – дочка живе в самій столиці вже багато років на широку ногу, їздить постійно по закордонах, водить свою дорогу машину, ходить в недешевий спортклуб, купує собі брендові речі, а мати-пенсіонерка пере підковдри в тазику.

І всі розмови про те, що мати, мовляв, від допомоги відмовляється, пральну машинку не хоче, грошей не бере – просто якась нісенітниця, Катерина вже точно цього не розуміє.

– З тими ж продуктами, то ж не проблема зовсім, взяла і замовила доставку додому, оплатила онлайн! Та й в магазині, я от не уявляю, як це, «не дає мені оплатити». Треба не на всі боки носом водити, а просто діставати свою карту, поки ще черга не підійшла. І з усім іншим так само. «Дорослі» тепер вже не батьки, а ми. Ми і повинні командувати і турбуватися про них, а вони вже мають до нас прислухатися.

Якщо батьки матеріальної допомоги не просять, від усього гордо відмовляються – як вважаєте, треба допомагати все одно, не слухаючи охання і стогони? Або, якщо не потрібно їм нічого, то й витрачатися не варто. Вони дорослі люди, якщо їх все влаштовує, цілком можуть і відмовитися від допомоги, і треба цю відмову поважати?

Але Катерина бачить, як живе її сусідка, тому знає, що її допомога дійсно потрібна.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – freeimages.

facebook