Свою сусідку Олену я знаю вже більше двадцяти років. У неї є єдиний син, Олег. Мені завжди було шкода чисто по-людськи цю жінку, бо скільки її пам’ятаю, вона постійно мала проблеми зі здоров’ям. Я її підтримувала як могла, бо вона мені скаржилася, що її син зовсім не допомагає їй.

Олег думав лише про себе і справді не сильно цікавився проблемами матері, додому приїжджав тільки тоді, коли йому було щось треба, наприклад гроші. Олена сину не відмовляла ніколи, бувало, останнє віддасть Олегу, собі навіть кілька гривень на хліб не залишить.

Якось Олег приїхав, навіть кілька днів побув у матері, я через вікно бачила, як він в магазин за продуктами ходив, спочатку навіть не повірила, що це справді він. Потім Олена мені розповіла, що син попросив її, щоб вона квартиру свою на нього вже переписала. І вона так зробила, як син захотів.

Очевидно, Олена сподівалася, що коли зробить це, то син буде доглядати за нею до останніх днів. Зрештою, а кому ж іще квартиру записати, як не єдиній своїй дитині?

Коли я про це почула, відразу зрозуміла, що нічим добрим це не закінчиться. Для мене було очевидним, що Олегу потрібна квартира, а не мама. Та сусідці я про це нічого не сказала, вирішила, що це не моя справа.

Проте, все вийшло так, як я і думала. Хлопець, отримавши заповітний спадок, особливо не змінив свого ставлення щодо матері і відразу ж поїхав в місто. Цього варто було було очікувати. А Олена, якій потрібен догляд, і далі залишилася одна.

Я приходила до неї і бачила, як їй важко. Оскільки мені було її дуже шкода, я вирішила, що не залишу її саму напризволяще. У мене самої вільного часу було не сильно багато, тому я звернулася в соцслужбу і попросила, щоб хоч через день до Олени приходила соцпрацівниця.

Але мені там відмовили, пояснили, що у сусідки є син, який і повинен доглядати матір. Їх не цікавить, що він егоїст, а мати йому потрібна тільки заради спадщини. Оцінивши тверезо всю ситуацію, я почала сама доглядати за Оленою. Зварю щось смачненьке собі, і відразу віднесу і їй, прийду до неї, поговорю, наведу порядок. І їй допоможу, і мені на душі легше.

Ось уже більше пів року після роботи я спочатку йду до Олени, а потім вже до себе додому. Її треба нагодувати, помити, переодягнути, впоратися трохи по дому і поговорити. Зараз Олена майже не встає з ліжка. Якось стає прикро за сусідку, що вона стільки років ростила і виховувала сина, а він так з нею поступив.

Усі наші сусіди почали пліткувати, що я ходжу до сусідки, бо хочу, щоб мені дісталася її квартира. Своїх справжніх намірів я не приховую і відповідаю всім, що не бачу в цьому нічого поганого. Зараз багато хто доглядає за самотніми хворими людьми, а ті натомість на послуги переписують житло на своїх доглядальниць.

Проблема полягає в тому, що в спадок вже включений її син. Хоч Олег і не доглядає за матір’ю, але за документами квартира після Олени буде належати йому. А за що цьому хлопцю такий подарунок, якщо він практично забув про свою маму?

Натомість я щодня відвідую сусідку, дбаю про неї, годую і купую їй все за власні гроші. Якщо добре прозібратися, то я більше заслуговую на цю квартиру.

От зараз міркую, чи можливо таке, що за мою допомогу квартира Олени дістанеться мені, а не її синові? Невже не можна нічого змінити?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.