Олeна дoвго вaгалася, чи кyпувати цю сyкню, aдже вoна вuявилася нaдто доpогою. Та вдoма вuявилося, щo сукня знuкла з пaкету, а дaлі бyло щe цiкавіше.
Олена із завмиранням серця зупинилася біля вітрини. Ця сукня так і вабила до себе, переливаючись у світлі лампочок, що дуже вигідно підкреслюють його фасон на манекені. Джерело
«Невже я не варта її, – подумала жінка – ось уже третій Новий рік вона зустрічала в джинсах, все йшло на дітей, а грошей і часу на себе зовсім не залишалося …».
Але яка ціна, ох уже ця ціна, напевно простіше пошити самій, та тільки ось коли …
– Ви приміряйте, думаю, воно вам буде до лиця, – почула вона приємний чоловічий голос.
Молодий чоловік – консультант дивився на неї з усмішкою, маючи намір зняти наряд з манекена.
– Що ви, ні, я просто … а хоча, давайте, я приміряю.
Сукня сіла ідеально, більше того, вигідно підкреслила фігуру, та ще й дуже підійшла до кольору очей жінки.
Олена скривилася ще раз, покрутивши в руках бирку з цінником, на ці гроші вона з дітьми може жити тиждень, а якщо економно то і два. Хіба можна так нераціонально витратити гроші! Але душа хотіла свята і красивого вбрання.
На касі вже стояло кілька людей, якась дама попереду голосно розмовляла по телефону, саме вона і затримала чергу хвилин на двадцять, вступивши в суперечку з дівчиною касиром.
Олена подивилася на годинник, знову вона запізниться в сад за старшим, а сусідка, яка люб’язно погодилася посидіти з молодшою буде довго бурчати, але ця сукня коштує того!
Розплатившись на касі вона швидко підхопила пакет і вибігла з магазину.
На вулиці йшов сніг, напередодні Нового року все сяяло і блищало святковими вогнями. Напереваги з важкими сумками з продуктами та подарунками для своїх малюків, жінка стрибнула в маршрутку і поїхала забирати сина.
***
Ось уже три роки вона жила з дітьми одна, батьки були далеко, і так уже повелося, що Новий рік жінка зустрічала на самоті. Повернувшись додому, Олена кинула пакет з сукнею, що не розпаковуючи в своїй спальні і нагодувавши дітей, нарешті дійшла до свого вбрання.
– Що? Очікуються гості? – поцікавилася сусідка раніше, коли побачила її з покупками.
– Ні, просто в цей раз вирішила купити кілька обновок, – посміхнулася жінка, забираючи свою однорічну дочку від неї.
Руки свербіли нещадно, хотілося швидше приміряти і вдосталь насолодитися своїм відображенням у дзеркалі, без поспіху, так би мовити.
Але з пакета Олена раптом витягла довгу, в підлогу, сукню кавового відтінку, і в тон жiночої бiлизни …
Відірвавши знову сусідку від приготування святкових салатів, жінка вибачаючись знову попросила приглянути в останній вже раз в цей вечір за дітьми, а сама побігла в магазин.
До закриття залишалася година – пощастило.
– Вам не підійшов наряд? – запитав консультант, побачивши відвідувачку.
– Дякую, начебто підійшов, але прийшовши додому я виявила в пакеті чужу сукню … може я забула свої покупки десь у вас?
Чоловік насупився розглядаючи вміст пакету.
– Ні, ваші покупки швидше за все забрала дама, яка купила цю сукню. Вона – наша постійна клієнтка, думаю, я ще не раз її побачу в магазині.
– А як же я? Я планувала зустрічати Новий рік в ньому …
– Давайте допоможу вам підібрати ще одне, хай це буде наш подарунок вам за доставлені незручності.
– Ні, що ви, я не зможу …
Жінка не встигла договорити, коли в магазин увірвалася pозлючена жінка-покупець, з порога вона нaлетіла на продавця, кuнула на стіл пакунки, тонка тканина кольору бірюзи вислизнула на підлогу, а забираючи свої покупки демонстративно пройшла повз, зачепивши носком чобота край вбрання.
Зависло мовчання …
– Тепер то я вже точно повинен зробити вам подарунок, а відмовлятися ви не маєте права.
Чоловік пішов в підсобку і виніс шикарну темно-синю сукню-футляр.
– Ось, тримайте, вона має вам підійти, це робота моєї приятельки, за моїм ескізом, другої такої вам точно не знайти.
– Дякую, – посміхнулася Олена – я напевно затримую вас вже вісім, скоро Новий рік.
– Ні, я давно його вже не відзначаю …
– Так, може бути складете мені компанію, тільки треба встигнути доробити салати і запекти в духовці качку, – посміхнулася жінка …
– Знаєте, з великим задоволення, до речі я – Сергій.
– А я Олена, дуже приємно …
І вони рушили вздовж святкових вітрин і поспішають по домівках людей, жінка посміхалася, зовсім недавно вона поставила хрест на своєму особистому житті, хто ж знав, що за наступним поворотом її чекала нова зустріч. Адже і правда, часом відчай накочує хвилею і насилу віриться в світле завтра, а насправді воно вже маячити десь попереду. Важливо просто ніколи не опускати руки.
