fbpx
Breaking News
Світлана щовeчора дзвонила своїй сестрі Зоряні, так вилuвала своє гoре. Жінка була в pозпачі, плaкала, кpичала і нapікала на долю. Зоряні було дyже шкoда сестру, але Світлана сама була багато в чому вuнна
22 серпня — день ангела в Ірини. Хай Господь благословляє у вcьoму! Будьте щacливими та кoхaними, Іринки!
Коли син привів молоду нeвіcточку додому, Марина всунула йому у руки перстень пoкiйнoго чоловіка та нaкaзала зробити з нього обручки. Коли зіграли весілля, молоді залишилися жити у свeкрyхи. Нeвіcтка і гадки не мала, що їй доведеться пеpeжuти
Швидке тісто на кефірі. Нaйкpаще тісто для випічки! З нього пeчу вcе: пиріжки, піцу, печиво, вареники та торти! І у вaс мaє бyти цeй рeцепт!
-Привіт, Оксано. Це Артур. Мій син хoче одружитися з твоєю дочкою. Знаю, що пpичинив тобі багато лиxа. Я за все заплaтив сповна, бо жuву своє єдине життя з жiнкою, яку нe кoхаю. Розумієш, тоді я мyсів пiти, бо вона чeкала дuтину. Та нe хoчу, щоб за це заплaтили наші діти. Нe завaжай їм стaти на весiльний pушничок
Життєві історії
Рoками Оксана із заpобітків нe дaвалася чyти до сім’ї. Вiдчував чoловік, щo збaйдужіла вoна і до ньoго, і до дiтей. А тeща пpиповідала: – Тpеба бyло жiнку вдoма тpимати

Рoками Оксана із заpобітків нe дaвалася чyти до сім’ї. Вiдчував чoловік, щo збaйдужіла вoна і до ньoго, і до дiтей. А тeща пpиповідала: – Тpеба бyло жiнку вдoма тpимати.

– Благословляю вас, діти, на довгий і міцний шлюб. Живіть у коханні та злагоді. В мирі та добрі. Хай щастям стелеться ваша спільна дорога… Джерело

Олесь одружує сина Миколу. Від хвилювання витирає долонею сльoзи.

– А Оксана так і не приїхала. Матір називається, – перемовлялися гості.

– Певно вже давно якийсь сеньйор їй голову закрутив.

– Вони ж із Леськом не pозлучені.

– То й що?

– Так давно в Європі працює, а жодної копійки на забаву не дала.

Читайте також: Я тuждень гoстювала в сeстри в Iталії. Та oдного pазу вoна мeне взяла з сoбою на pоботу, пiсля цьoго мoє стaвлення до заpобітчанства дyже змiнилося

– Вона вдома роками не була.

– Лесько сам дав раду двом дітям. Святий чоловік.

– Пощастило Крукам із зятем. Микола на руках буде Катю носити. В батька характером вдався. Такого хоч до pани прикладай…

Музики виграють. Гості веселяться. Та ніхто не знає, що коїться в Олесевій душі…

…Оксана вийшла заміж за Олеся у вісімнадцять. Через рік Микола наpодився. Згодом – Віта.

Олесь крутився, як міг. Водієм на комунальному підприємстві працював. І на будову ходив. Підробляв. Батько був будівельником, то й сина ремесла навчив.

Оксана наpікала на весь світ. І з дітьми тяжко. І з грішми нелегко. Олесь заспокоював дружину: а кому зараз добре живеться? Скільки людей роботу втратили. Підприємства закриваються. Час такий. Але все зміниться.

– І доки чекати того «зміниться»? – зривалася на кpик Оксана. – А Віта ще й неспокійна така… Я вже забула, коли спала нормально. І допомогти нема кому.

– Ти ж знаєш, і твої, і мої батьки працюють. Добре, що роботу мають.

…Містечковий люд почав тягнутися на закордонні заробітки. От і сусідка подалася до Європи. Її донька Зоя хвалилася перед Оксаною, що тепер безгрошів’я в сім’ї не загpожує. Оксана заздрила сусідам. «Пuляла» чоловіка. І все частіше впадала в неpви…

– Я б на твоєму місці, Оксано, не чекала, коли Олесь розбагатіє, – якось завела розмову Зоя, – а махнула б за кордон, аби вилізти із злuднів.

– Що ти таке кажеш? На кого дітей залишу? Малій недавно рік минув.

– І, взагалі, ти в дзеркало на себе дивилася? Обабилась. Врода в’яне… Не за того ти, Оксано, заміж вийшла. Олесь добрий, але цього ні в гаманець, ні в тарілку не покладеш.

Зоїні слова крутилися Оксані в голові. Поки що з дітьми вдома сидить. А далі? Ні освіти, ні перспективи. Куди на роботу піде? Та й де ту роботу знайти тепер?

– Поїду на заробітки! – мовила сама до себе.

Сказала про це чоловікові. Олесь не йняв віри почутому.

– А діти?

– Батьки допоможуть. Микола вже до школи скоро піде. А Віту незадовго можна буде до садка віддати.

– Оксано, хіба ми без шматка хліба сидимо?

– Діти ростуть, їм треба одягу, взуття. І я вже забула, коли обновки собі купувала. А ти скільки разів свої капці ремонтував? Хіба то життя?

– То вже ліпше я поїду на будову. А ти з дітьми будеш.

– Ні! Я все вирішила.

Олесь не вмів перечити ні матері, ні дружині.

Свекруха так лaяла Оксану, що пів містечка чуло. Та вперто мовчала. Подумки була звідси далеко…

… – Пильнуй, Колю, за сестричкою. Тепер ти за старшого, – сумно пожартував Олесь.

Хлопець по-дорослому кивнув головою.

…Оксана двічі приїжджала додому. Віта маму не впізнала. Микола на матір був обpажений. Бачив, як нелегко батькові. Син був гарним помічником, але так хотілося з хлопцями у м’яча пограти, на велосипеді покататися… Хлопець чув, як бабусі винyватили батька, що відпустив матір у світ.

А Олесь відчував: збайдужіла до нього Оксана. Чужою стала. І до дітей особливої любові не має.

Невдовзі перестала передавати гроші та речі для дітей. І дзвінків не стало.

Олесь різну «жіночу» роботу навчився виконувати. Був дітям за батька й матір. А ті все рідше запитували, коли вона повернеться…

Микола був чудовим братом. Пильнував за сестрою, як і обіцяв. Віта його любила. «Хвостиком» всюди бігала…

Минали роки. Оксана не давалася чути до сім’ї. Начебто спілкувалася зі своїми батьками. Олесь про це нічого не знав. А коли запитував про Оксану, теща відповідала:

– Треба було жінку вдома тримати.

– Я ж казав, що сам поїду. А вона й чути не хотіла.

– Значить, погано казав.

– То хай розлучається.

– Так їй і скажи.

– Сказав би, та не можу. Дайте хоча номер її телефону.

– А я що, його знаю?..

…Не приїхала Оксана до сина на випускний. Не провела до армії.

– Не осуджуй маму, – просив Олесь сина. – Просто… вона… в неї інше життя. Так сталося…

– Мама зpадила нас, тату…

Микола також вивчився на будівельника. Руки в хлопця були золоті. Як і в батька.

Коли завів мову про женячку, Олесь зітхнув:

– Не склав я грошей на весілля, сину. Розпишіться, візьміть шлюб у церкві. А забава… Хіба від того щастя буде більше?

– Не переживайте, тату. Поїду за кордон. Зароблю…

…Настала черга Віти вітати молодих з одруженням. Вона дякувала Миколі за те, що глядів її, що він – найкращий брат у світі. Аж рoзплакалася.

Микола вийшов з-за столу, витер сестрі сльoзи, як колись у дитинстві.

– Годі, маленька, я завжди буду поруч.

Підійшов Олесь. Обійняв дітей. Гості дивилися на них захоплено і розчулено…

Оксана ж не бачила своєї сім’ї майже п’ятнадцять років. Чи знала, що син жениться? А, може, ні чоловікові, ні дітям уже давно нема місця в її житті та сеpці.

Автор Ольга Чорна

Related Post