Оксана довго вагалася, чи їхати цього року в село. Тут, в рідному гніздечку вона не була довгих десять років. Відтоді, як поїхала, і поклялася, що більше сюди не повернеться.
Та цього разу щось всередині їй підказувало, що в село поїхати треба. Вона ж тепер доросла жінка, яка десять років років прожила в Європі. Так що якось зможе пережити той сором, якого зазнала тут колись.
Дорогою в рідне село на своїй шикарній автівці жінка думала про минуле. Думки роєм крутилися в її голові, перед її очима спливали неприємні картинки десятирічної давності.
Та субота мала стати найщасливішою у її житті, а натомість… Оксана росла з матір’ю, батька давно не було. Мати дуже пишалася донечкою- красунею. Дівчина і справді мала дивовижну вроду. Єдине, за що хвилювалася мати, що не має гідного приданого для своєї дитини. Але, Бог добрий, – думала жінка, головне, щоб здоров’я було, а все інше при бажанні можна пристарати.
Коли Оксана почала зустрічатися з хлопцем з сусіднього села – тьохнуло серце матері. Бо ж багатий хлопець, з заможної родини. А хіба багачі бідним рівня?
Та Оксана переконувала маму, що Олексій не такий, і ніколи їх злидні не стануть на заваді їхньому щастю. Олексій прислав старостів, але майбутня сваха на сватанні не промовила жодного слова, їй ніби мову втяло, коли побачила хату невістки.
Весілля призначили на серпень. В суботу Оксана прокинулася з дивним почуттям тривоги. Дружки одягали на наречену вельон, а Оксана не переставала дивитися у вікно. Наречений не з’являвся, десь глибоко у душі Оксана розуміла, що він не прийде.
Через годину уже всі зрозуміли, що нареченого не буде. Хресний батько сів в автомобіль і поїхав в сусіднє село. На порозі його зустріла сваха із словами: “Свого сина у ці злидні не пущу”.
Замість того, щоб іти до шлюбу, гірко ридала Оксана над своїм білим вельоном. А наступний день дівчина подалася першим автобусом в місто, подалі від сорому і ганьби.
Через деякий час Оксані трапилася можливість виїхати закордон. Там її наздогнала чорна звістка – не стало її матінки. Так і прожила дівчина 10 довгих років на чужині. Багато працювала, заробила щось для себе.
Тепер в доглянутій і впевненій в собі жінці, мало хто впізнав би ту скромну і тиху дівчину Оксанку. Роки на чужині зробили її стійкішою і витривалішою.
В селі дівчину люди не впізнавали – такої шикарної пані тут давно не було. Та, незважаючи на достаток, Оксана в душі залишилася все тією ж простою дівчиною із зраненою, зрадженою душею.
Якось Оксана поверталася з магазину додому, побачила, що назустріч їй іде жінка, дуже схожа на матір Олексія. Це і справді була вона. Коли жінка підійшла ближче, Оксані стало її навіть шкода. Стара і змарніла, від її зарозумілості не залишилося і сліду. Жінка просила вибачення у Оксани за дві зламані долі – її син так собі нікого і не знайшов, а з горя почав прикладатися до чарки. Тепер жінці треба якось з цим жити.
Оксана попрощалася з матір’ю Олексія, а разом з тим нарешті відпустила і ту злість, яка стільки років жила в її серці. Ці люди заплатили за все сповна. Тепер її черга бути щасливою, адже вона цього заслужила.
Автор Олеся Біла
Передрук і розміщення даної статті на інших сайтах заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
