А я Оксані вже більше ста разів говорила – їдь, і навіть розмов про це не може бути ніяких, – поділилася якось знайома моя 32-річна Наталя. – Думай, кажу, перш за все про себе, про дитину свою та чоловіка, роби так, як буде краще саме для них. На материні різного роду розмови і вмовляння не дивися зовсім. Ти не зобов’язана ось так відразу кинути своє життя до її ніг.
Наталя народилася і всі 32 роки життя прожила в невеличкому селі. Багато тут люди особливо не жили ніколи, роботи майже немає, молодь заздрить пенсіонерам, адже в тих щомісяця виплати є.
Гроші добрі мали лиш ті, хто їздив по заробітках. Люди живуть, в основному, городами, які є у всіх. Дороги – суцільні ями, останнім часом часто без світла сидять, піти зовсім нікуди. З доступних народу розваг – лише магазин та базар, де люди зустрічаються, спілкуються та пліткують.
Ні майданчиків, ні спортивних споруд, ні нормальних навчальних закладів, ні підприємств.
– Взагалі ніяких перспектив тут немає, як на мене! – з сумом зітхає Наталя. – Їхати звідси треба вже давно кудись, шукати кращого життя.
Виїхати не так-то просто: людей тримає безгрошів’я. Зібрати грошей на переїзд вдається далеко не всім і це зрозуміло. Проте люди раз у раз, зважившись, збирають валізи – втрачати більшості нічого, і навіть якщо на новому місці буде не дуже добре, гірше, ніж на малій батьківщині, явно не буде.
– Краща подруга Наталі, Оксана, теж ось в столицю збирається, – розповідає Наталя. – Чоловік у неї такий молодець. Освоїв програмування, якесь вузьке спрямування, але дуже прагнув здобути гарну професію, я в цьому не розбираюся особливо, але досить легко знайшов роботу в столиці. Співбесіда була у них по скайпу, все гарно пройшло і ось беруть його вже на роботу. Обіцяють навіть з квартирою допомогти на перших порах, оплачувати спочатку будуть для них оренду квартири.
Зарплата в столиці, якщо все складеться добре, на що й сподівається їх сім’я, буде у новоспеченого програміста така, про яку в селі нашому і не чули люди зовсім. В Оксани з чоловіком дитина шести років, розумна розвинена дівчинка.
Зрозуміло добре, що в столиці дитина побачить світ, отримає добру освіту, зможе займатися спортом, ходити на усі, які лише забажає, гуртки, вивчати різні мови, займатися всім, чим захоче. Та й сама Оксана знайде собі якусь роботу хорошу, там це зовсім не проблема тепер буде.
Сама Наталя, правду кажучи, по-доброму заздрить подрузі своїй.
Можливо, вони там, в столиці, і квартиру згодом куплять, якщо все добре складеться і осядуть там. Вони люди дуже економні, життя їх добре навчило цьому, працьовиті обоє, цілеспрямовані, прагнуть до кращого, труднощів не бояться, жили завжди дружно, один одного підтримували. І в столиці гарно жити будуть. Все у них буде добре.
– Проблема, виходить, у них серйозна, яка стоїть на заваді, лише одна – мати Оксани постійно тепер влаштовує їм справжню суперечку, – зітхає Наталя. – Проти всього вона, говорить: “Не пущу нікуди вас усіх!” Просто Оксана – її єдина пізня дитина, крім неї, у тітки Дарини нікого немає, і їй уже під 70. Ростила вона її одна, народила для себе, все дитинство турбувалася про неї, за руку водила, у нас ніхто так над дітьми не возився, як Дарина.
За словами Наталі, жінка похилого віку сумує дні та ночі, демонстративно дає зрозуміти, що їй недобре та дійсно поводить себе так з цими хвилюваннями, що дійсно скоро може бути в стаціонарі.
– Ти, каже, мене залишаєш тут одну, напризволяще, внучку відвозиш від мене, нащо воно мені все це, – розповідає Наталя. – Ну як так можна, я не розумію. Радіти треба за дітей, що дочка їде до великого міста, що у неї всі шанси влаштувати своє життя нормально. А тітка Дарина палиці в колеса вставляє Оксані тепер.
Оксана зовсім розгублена тепер, зараз вже сама не знає, що робити. Мати поводиться так, що хоч відміняй все та залишайся з нею в селі. Але вже не відмінеш нічого, дороги немає назад: чоловік написав заяву на звільнення на цій своїй роботі, вже і людина на його місце знайшлася інша.
Спочатку Оксана хотіла їхати в столицю разом з чоловіком. Але тепер, через таку реакцію матері, домовилися, що чоловік поїде поки один, а вона поживе ще пару місяців тут разом з мамою своєю. Він там все влаштує, вона тут, а головне – Дарина, мама її, якось заспокоїться трохи з часом.
– Навіщо ти йдеш на її поводу зараз? – повчає Наталя подругу. – Вирішили їхати – їдьте усі разом, так для вас краще буде. Удвох найкраще. І нікого не слухай, чим швидше поїдете, тим швидше мати заспокоїться. Довгі прощання – зайві хвиллювання, та я впевнена, що вона зараз погоджується, а потім все одно не відпускатиме тебе. Будеш танцювати під її дудку – дочекаєшся того, що залишишся одна з дитиною та з мамою, без чоловіка свого. Ти цього хочеш? Мати твоя, по-моєму, тільки цього і досягти хоче своєю поведінкою. Вона вже в літах. нехай вас слухає, а не навпаки.
Наталя вважає, що потрібно думати про себе та свою дитину, а не про матір свою. Розважати стареньку і тримати її за руку ніхто не зобов’язаний, у дочки своє життя? невже оксана має жити й далі в селі, бо так її мама хоче?
Фото ілюстративне.
