fbpx
Життєві історії
Оксана була середньою донькою в багатодітній родині, і так вийшло, що у неї практично не було свого одягу – вона доношувала за старшою сестрою. Але на своє весілля Оксана захотіла красиву сукню. Назар вважав, що це марнотратство – навіщо купувати дорогу сукню на один раз, але свекруха підтримала невістку. І відтоді все життя була на її стороні

Катерину Іванівну всі вважали дивною, адже вона завжди була на стороні своєї невістки. Що тільки не робили жіночки на роботі – і переконували Катерину Іванівну, і сміялися над нею і навіть докоряли, що так не можна… А потім вирішили – не слухає нас, і не треба, життя покаже, що робить вона неправильно, завжди захищаючи свою невістку.

Все почалося ще тоді, коли її син Назар сказав, що з Оксаною у них все серйозно і вони планують одружитися. «Запам’ятай, – сказала тоді Катерина Іванівна, – я завжди буду на її боці». Син тоді посміявся, прийнявши це за жарт і через хвилину забув слова матері. А дарма.

Перше серйозне непорозуміння у молодих сталося ще на етапі підготовки до весілля. Оксана була середньою донькою в багатодітній родині, і так вийшло, що їй не пощастило найбільше. У неї практично не було свого одягу – вона доношувала за старшою сестрою.

Молодшому братові, зрозуміло, одяг купувався. Їй не дозволялося майже нічого – вона не повинна була заважати вчитися старшій сестрі і в усьому поступатися брату (він же маленький). У власній родині її начебто просто не помічали.

І ось, коли мова зайшла про покупку сукні, Оксана, спокійна і поступлива, раптом вперлася: хочу красиву сукню! Вона не просила більше нічого – ні сотні гостей, ні дорогого ресторану, ні живої музики. Тільки красиву сукню, про яку мріяла з дитинства.

– Ну ось навіщо купувати дорогу сукню на один раз? – не розумів Назар.

– А ти не подумав про те, що їй хочеться хоч раз відчути себе принцесою? Адже це її перше свято. Сам казав, що вона навіть на випускний у сукні сестри ходила. Тим більше, що весілля ви робите на ваші спільні гроші – вона вкладає не набагато менше тебе, а просить всього лише сукню, – напоумлювала сина Катерина Іванівна.

Другий раз Назар прибіг до мами через два тижні після весілля.

– Це було помилкою! – почав він з порога. – Треба було з нею пожити спочатку. Уявляєш, мамо, вона нічого не вміє! Ну в сенсі, робить все не так, як ти!

– А чому вона повинна робити щось як я? Це зовсім інша людина. У неї мама не працювала і до ведення господарства дітей не підпускала. Оксана що, зовсім нічого не робить? Все в будинку робиш виключно ти?

– Ні, але вона готує погано.

– Навчи. Або сам готуй. А вона нехай щось інше робить, що у неї виходить.

– А ти не могла б її навчити?

– Могла б. Але тільки в тому випадку, якщо вона сама попросить. Якщо це буде ЇЇ бажанням. Лізти з непроханими порадами я ніколи не буду.

Оксана, наслухавшись розповідей подруг про їхніх свекрух, перший час дуже боялася Катерину Іванівну і буквально бліднула, коли та приходила в гості. Їй здавалося, що свекруха прийшла, щоб все перевірити. Але свекруха приносила свої пиріжки, сміялася, жартувала і пила каву, яку просто обожнювала.

А ще – запрошувала в гості. Оксана зрозуміла, що свекруха у неї хороша і вже скоро почала дзвонити і питати поради саме у неї, а не в матері.

– Що це за панібратство з дівчиськом? – шипіли тітки на роботі, але Катерина Іванівна тільки посміхалася: «Нічого. Ми справимося».

Коли народилася внучка, Катерина Іванівна взяла на роботі відпустку на місяць: Оксана довго не могла відновитися. Вона навчила Оксану доглядати за дитиною, і молода мама була змушена визнати, що хитрощі і прийоми свекрухи працюють набагато ефективніші.

Дочка росла, і бабуся постійно була поруч. Вона за першим дзвінком приходила, коли Оксані треба було відлучитися у справі. Ніколи не відмовлялася посидіти з онукою навіть в тому випадку, якщо Оксані хотілося сходити в спортзал або в салон краси. Або навіть просто зустрітися з подружками.

– Не можна вдома киснути! – говорила вона і строго два рази в місяць забирала внучку до себе: – Поїдьте куди-небудь, відпочиньте. Ви не тільки батьки, ви ще й подружжя.

– Ти ж не зобов’язана це робити! Мати народила, нехай мати і виховує! А тобі треба про себе подумати! Для себе пожити! Життя-то одне, – повчали Катерину Іванівну подружки.

– А я і живу для себе. Це моя внучка. І мої діти. Мені дуже хочеться, щоб вони були щасливі.

Ніхто з колег і друзів Катерини Іванівни не розумів її. Як же так можна? Ось вкладається вона – і силами, і часом в цю Оксану і її дочку, а якщо розлучаться? Тоді що? Хто це все відшкодує? Кине Оксана Назара або він собі іншу знайде, і не побачить більше Катерина Іванівна внучку, так чи має сенс так з нею возитися? А сама Оксана? Ні, вона-то дуже задоволена, що її свекруха розуміє і завжди підтримує.

Але одного разу Катерині Іванівні стало на роботі зле, її відвезли в лікарню. Лікар відразу сказав, що лікування дуже дороге, а потім ще кілька місяців за мамою буде потрібний догляд.

Почувши вартість лікування, Катерина Іванівна тихенько заплакала, а Оксана мовчки витягла Назара в коридор.

– Як же так… Що ж тепер, – розгублено питав Назар.

– Тепер треба зібратися. Ти чув, що сказали лікарі? Це виліковне. шанси дуже високі.

– Але гроші… А ще догляд їй буде потрібен…

– Я візьму відпустку. А гроші… Ми ж накопичили на відпустку. Ще трохи додамо – якраз вистачить. А відпочинемо цього літа на дачі, головне, щоб все було добре.

– Оксано… Ти це серйозно? Про догляд і про гроші? Адже це моя мама, не твоя.

– Це найменше, що ми можемо зробити для Катерини Іванівни, – з любов’ю відповіла Оксана чоловікові.

Назар подивився на дружину і прошепотів: – Яка ж була права мама, коли завжди за тебе заступалась і у всьому підтримувала! Ти найкраща!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page