Олена виїхала до Чехії п’ять років тому. Спочатку це була лише спроба змінити своє життя на краще, втекти від буденності, знайти кращі умови для себе та своїх дітей.

Вона працювала в селі на двох роботах: в магазині і на фермі. Зарплата була невеликою, важка праця не давала відпочинку.

Поступово Олена зрозуміла, що для кращого життя треба рухатись вперед і шукати нові можливості. Тому й поїхала.

Чехія зустріла її зовсім не так, як вона очікувала. Пройшло кілька місяців адаптації, і все налагодилося: Олена влаштувалася на роботу в один з великих супермаркетів в Празі, де зарплата була стабільною, а умови праці — на порядок кращі, ніж були вдома.

Відповідно, й життя почало поступово змінюватися. Вона орендувала квартиру, за якийсь час купила авто і вже через рік змогла допомогти дітям — старша донька поїхала вчитися до Праги, а молодший син залишився з бабусею в Україні, але теж частіше телефонував.

Олена добре влаштувалася в Чехії, але не забувала свою Батьківщину. Дзвонила рідним, пересилала гроші, на свята приїжджала додому.

Але тепер її життя змінилося, і вже не так просто було повернутися до того, що було раніше. Якось, під час чергової телефонної розмови з мамою, Олена отримала несподівану пропозицію.

— Олено, дочко, ми тут подумали. Чимало наших родичів хочуть приїхати до тебе, жити в Чехії. Ось тітка Ганя і вуйко Василь кажуть, що хочуть побачити, як ти живеш, а може, й на роботу у тебе влаштуються. Допоможеш їм? Вони б хотіли спробувати, — сказала мама, все більше і більше втягуючи свою доньку в цю розмову.

Олена спочатку й не знала, що відповісти, а коли розмова скінчилася, жінка відклала телефон і задумалась.

Вона добре знала, як складно догодити родичам. Мало того, що вони б принесли з собою чимало клопотів, так ще й завжди є ті, хто хоче більше, ніж йому треба. Вона згадала минулі спроби допомогти, коли родичі навіть не могли бути вдячні за все, що їм давалося, а натомість вимагали ще й більшого.

Через кілька днів Олена знову зателефонувала мамі.

— Мамо, я розумію, що родичі хочуть приїхати, але це дуже складно. Уяви, скільки це буде мені зайвих турбот. Спочатку треба знайти квартиру для всіх, організувати роботу, допомогти їм з документами. А потім, коли вони оселяться тут, будуть ще й не задоволені постійно. Я не хочу цього, — сказала Олена, намагаючись бути м’якою, щоб не образити маму.

— Але ж ти допомогла б? Ти ж там можеш краще все організувати. Ти ж уже звикла. А вони хочуть теж кращого життя, не варто відмовляти рідним, — наполягала мама.

— Мамо, я добре розумію, що вони хочуть, але це не так просто. У Чехії всі вимоги до роботи інші, тут не так, як у нас в селі. Тут треба мати навички, щоб працювати, і навіть для того, щоб знайти нормальне житло, треба чимало мати грошей, а в них їх немає, мені доведеться за все платити самій, а це дуже великі кошти, а ми ж усі не молоді. Я просто не знаю, як це зробити і чи варто.

З часом ця розмова повторювалася неодноразово.

Олена відчувала тиск, але все більше переконувалася в тому, що не може і не хоче брати на себе всю відповідальність.

Вона почала думати про можливі варіанти відмови, так, щоб не образити родину, адже вони знали, що вона досягла певного успіху.

Якось вона вирішила поговорити з подругою Людою, яка також працювала в Чехії вже кілька років і мала певний досвід в таких питаннях. Люда підтримала її і поділилася своїми порадами.

— Я тебе розумію, Оленко, я через таке проходила, коли мої родичі почали питати про роботу і місце для себе. Ти знаєш, що найкраще в таких ситуаціях — це чесно сказати, як є. Не треба вигадувати складних пояснень, просто скажи, що не маєш можливості допомогти всім, що твоя робота забирає багато часу, а родичі, на жаль, не готові до того, щоб адаптуватися до чужої країни, а ти не можеш оплачувати тут їх життя. Тобі ті кошти точно ніхто не поверне ніколи.

Олена вирішила спробувати цей варіант.

Через кілька днів вона знову зателефонувала мамі.

— Мамо, я подумала, і хочу тобі сказати чесно: я не можу допомогти всім. Я вже працюю на двох роботах, і навіть мій час для себе дуже обмежений. Я б із задоволенням допомогла, але це не так просто. Так і передай усім. У Чехії дуже багато людей на робочих місцях, і немає гарантій, що для всіх вистачить роботи. Це буде великий клопіт і багато проблем.

Розина після того на Олену дуже образилася, навіть з мамою її перестали розмовляти.

Вона скоро додому поїде на Різдво, усі родичі завжди її запрошували до себе, а цього року їй не зателефонували.

Але хіба вона не права, що не вигадувала нічого, а сказала правду – все як є? Хіба вона зобов’язана дбати про родичів, коли просто сама не хоче цього?

Фото ілюстративне.