fbpx

Одного разу я втомленою повернулася з роботи і просто заснула на дивані. Коли прийшов чоловік додому, відразу розбудив мене, щоб я розігріла йому вечерю. Але ж все було готове, Михайло сам міг зробити це за хвилину. Тоді я вперше зрозуміла, як чоловік цінує мене

Я пишу зараз свою історію життя і думаю, що вона, скоріш за все, не буде новою для багатьох жінок, які мають сім’ю і живуть в шлюбі чимало років. Але все ж мені хочеться почути хорошу і дієву пораду саме у моєму випадку і отримати підтримку з боку, щоб знати, як мені правильно вчинити далі, адже мої родичі та друзі зовсім не розуміють мене на сьогоднішній день.

Виходить так, що мама з татом навіть вважають, що я не права, вони не на моїй стороні. І підтримувати мене в цей непростий час вони не збираються зовсім.

Я вже 7 років як заміжня. Як і будь-яка жінка, я з дитинства мріяла, про щасливу та хорошу сім’ю, в якій буду мати хорошого чоловіка та діток, адже це запорука щасливого життя. Я добре розуміла, яка роль відведена дружині в родині, готова була зробити все для щастя своєї власної сім’ї.

Весь час я намагалася підтримувати свого чоловіка. У той час як Михайло заробляв гроші, я займалася домашнім побутом, намагалася, щоб у нас в будинку було затишно та чисто завжди. Але зовсім ніяк не хотіла перетворитися на безкоштовну домашню робітницю, це якось неприйнятно для мене. Перш за все, я жінка і хочу, щоб чоловік турбувався про мене, а не лише користувався моєю добротою. Я завжди думала, що Михайло цінує мене і мою працю не менше, ніж я ціную його.

У нас з чоловіком двоє дітей. І практично все наше подружнє життя я перебувала в декреті, адже сиділа вдома з дітьми, тому вся домашня робота була теж на мені. Але ось декрет закінчився, і я вийшла знову працювати на роботу.

Тепер я спостерігаю реальне ставлення чоловіка і дітей до своєї праці. Крім мене ніхто нічого не робить вдома, всі звикли, що це маю робити я. Гаразд, ще молодший син, йому всього 4 роки, тому до нього претензій я не маю, він ще зовсім маленька дитина. Але все ж він бере приклад з тата і нашої старшої сестри. Дочка моя старша ніколи навіть чашку за собою не помиє. А коли я роблю їй зауваження, то вона відповідає, що це мій обов’язок, адже я мати і господиня в домі. І це не дивно, адже саме так і вважає мій чоловік.

Михайло абсолютно ні в чому не хоче мені допомагати ніколи. Адже він постійно говорить мені, що втомлюється на роботі. А те, що я приходжу з роботи і починаю готувати їжу і прибирати та й загалом робити все вдома, він вважає цілком нормальним.

Хоча я ж так само, як і Михайло, втомлююся на роботі за весь день з ранку до вечора. А залишатися домогосподаркою і бути безкоштовною домробітницею для своїх рідних я зовсім не хочу. Мені теж хочеться займатися улюбленою справою, приділити час собі, адже я теж жінка, хочу гарно виглядати, красиво одягатися. А для цього мені теж потрібно заробляти гроші, адже, коли я сиділа в декреті, а працював лише Михайло, він давав мені гроші лише на продукти і все.

Я просила і сина і дітей допомагати мені, але марно. У Михайла одна відповідь – дружина має гарно доглядати за чоловіком і дітьми.

Одного разу я прийшовши з роботи втомлена і просто заснула, Михайло, коли повернувся додому, розбудив мене, щоб я розігріла вечерю. Не приготувала, а просто розігріла.

Це навіть дитина мала могла б зробити, адже в нас є мікрохвильова піч. Я вже не хотіла мовчати, і, залишивши дітей з чоловіком, поїхала до своїх тата й мами. Я хотіла, щоб Михайло хоч тиждень пожив так, як жила я, щоб приходив після роботи і готував, доглядав за дітьми. Думала, що хоч це допоможе йому зрозуміти, як це бути на моєму місці. Але сталося все не так, як я на те сподівалася.

Я приїхала до батьків в надії на підтримку, адже вони мені рідні люди, можуть зрозуміти непросту ситуацію, яка склалася у їх доньки, чомусь вірила, що вони пошкодують мене щиро і погодяться зі мною. А моя мама сказала, що я не права. На її думку, мій чоловік правий, а я своєю витівкою лише можу зруйнувати свій шлюб. Залишуся одна, якщо не шануватиму Михайла.

Переночувавши у батьків, я поїхала до свого рідного брата. Але тут я теж не можу надовго затримуватися. Якщо я просто повернуся додому, то буду виглядати зовсім нерозумною жінкою і всі будуть сміятися, життя моє не зміниться на краще, а навпаки, швидше за все. А моя сім’я і далі буде сприймати мене, як безкоштовну хатню робітницю.

Я дійсно не знаю, як бути далі. Чи вийде у мене ще щось змінити?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page