Ця історія відбулася в одному мальовничому карпатському селі.
93-річну Ксеню в селі всі дуже любили. Мудрою побожною була ця жінка. Життя нелегке прожила, шестеро дітей народила. Першого чоловіка не стало дуже рано. Вийшла заміж за брата його, бо дітей треба було годувати.
Які б життєві негаразди не були, вона ніколи на долю не наpікала, і дітей та внуків своїх так вчила.
-Бог краще знає. Треба довіряти Богу, – завжди твердила вона.
Діти настільки любили свою маму, що домовилися усіх своїх первістків-дочок Ксеніями назвати. Вийшло 5 онучок Ксеній у бабусі Ксенії.
У невеличкому карпатському селі бабусю Ксенію усі називали гуцулка Ксеня. До 90 років ходила вона своїми ногами в церкву, а потім вдома цілими днями вервицю молилася.
А молитися мала за кого: 6 дітей, 18 онуків, 15 правнуків, зяті, невістки. Інколи весь день в молитвах проходив у старої гуцулки.
Та найбільше молитов заносила вона за свою наймолодшу внучку Оксанку. 35 дівчині уже минуло, а заміж її так ніхто і не взяв. Просила Ксенія Бога, щоб простив тяжкий гріх її синові, про який знала в родині лише вона.
Михайло був наймолодшим сином старої Ксенії. Одружився, народилася донечка, назвав, як і домовилися, Ксенією. Жив в сусідньому селі, а потім в обласний цент з дружиною переселилися.
Та одного разу до Ксенії в хату постукали. Зайшла молода дівчина з маленьким хлопчиком.
-Слава Ісусу Христу. Не вuганяйте мене, ненько, я ні за чим до вас не прийшла. Так сталося, що у мене від вашого Михайла син народився. Нічого не хочу, сім’ю його руйнувати тим більше, просто ви маєте знати, що онук у вас ще один є.
Сказала хто вона і з якого села і зникла назавжди. Більше стара Ксенія їх не бачила. Та запам’ятала, що є онук Петрик у неї.
Так би і забрала стара гуцулка Ксеня таємницю з собою на той світ, якби не мучила її доля її Оксанки.
Михайла не стало ще 10 років тому. Йому цей розголос уже не зашкодить, а Оксанці може й допоможе.
-Сідай, Оксанко, тут біля мене поближче. Бабця тобі щось скаже. Тільки слухай уважно, не перебивай.
Брат є у тебе рідний, Петром зветься. Я думаю, тобі треба поїхати в те село, відшукати його, рідний він тобі все-таки. А там, дивись, може й твоя доля зміниться.
Петро нічого не знав. Оксана йому розповіла їхню історію, повірив одразу, бо схожі були, як дві краплі води. Мама Петра також давно відійшла у зaсвіти, тому ріс він сиротою.
Домовилися діти до батька разом поїхати. І тепер вже не розлучатися – рідні ж все-таки люди.
Оксана з почуттям виконаної місії щаслива їхала в автобусі додому.
-Біля вас вільно, – запитав молодий симпатичний чоловік Оксану.
-Так, зніяковіла дівчина.
-А як вас звати?
-Ксенія.
-Це ж моє улюблене ім’я…
Через пів року гуляли Оксанчине весілля. Стара гуцулка Ксеня не могла стримати сліз радості.
-Дякую тобі, Боже, за те, що дочекала цієї днини, і що простив наш гріх. Тепер і на той світ можна. Моя Оксанка щаслива.
Автор Олеся Біла.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
