Мені 55 років, нещодавно відсвяткувала я свій ювілей. На душі одночасно і радісно, і сумно, бо в свої роки я маю майже все, але не маю основного – сімейного щастя. Часом, я себе в цьому виню, від чого на душі стає дуже важко, тому напишу кілька слів сюди, можливо, отримаю якусь розраду чи пораду.
Заміж я вийшла в 19 років за свого сусіда з села. Мирон був старшим за мене на 6 років, і саме він наполіг на тому, щоб ми одружилися, адже я не планувала ще так швидко виходити заміж. А він уже дуже хотів мати сім’ю. Зустрічалися ми з Мироном всього пів року, а далі він прислав старостів, і ми відгуляли восени весілля.
Стали ми з Мироном жити у нього вдома, бо в них хата більша була, ніж у нас.
Жити у свекрухи мені не подобалося, вона мене не любила, але добре, що хоч моя мама жила по-сусідству, і я в будь-який момент могла піти до неї і поскаржитися їй на життя.
– Терпи, доню, така наша доля, – казала мені мама. – Я в свій час теж в невістки пішла, і багато натерпілася від своєї свекрухи. Лише зараз, коли вона у засвітах, я стала господинею в своєму домі.
Слова мами мене лякали, адже я не хотіла, як вона, до пенсії так жити – коли ти боїшся в своєму домі щось зробити.
Свекруха моя і справді була дуже прикра, бо я ніколи не могла їй вгодити. Я не так прибирала, не так прала, не так їсти варила (вона взагалі мене на кухню не пускала). А одного разу я зробила голубці, так мама чоловіка їх свиням викинула, сказала, що її син таке їсти не буде.
Мені тоді було дуже прикро, бо я старалася, зробила як вміла. Як на мене, вийшло непогано, але яка я могла бути господиня в 20 років?
Найприкріше, що чоловік замість того, щоб захистити мене, навпаки – завжди ставав на сторону своєї мами.
Коли ми залишалися з ним удвох, він мені казав, що вони з мамою так мене “шліфують”, щоб з часом я стала ідеальною господинею, бо він хоче мати ідеальну дружину.
Я терпіла, але всьому рано чи пізно приходить кінець. З часом чоловік став пити, пізно приходив додому, а мені його мама казала змиритися, адже я живу в їхньому будинку і маю приймати їхні правила.
Одного разу ми сиділи з чоловіком в кімнаті, він був тверезий. На стіні у нас висів годинник. Я глянула на нього і кажу чоловікові:
– Бачиш, наше життя як цей годинник. Стрілка спочатку йде вниз, але потім – обов’язково піднімається вверх. Зрозумій, Мироне, що і моя стрілка колись піде вверх, подумай про це…
Та на мої слова чоловік не звернув уваги, він навіть не зрозумів, про що я. Але для мене ця розмова стала переломним моментом. Я почала думати, як я сама можу змінити своє життя на краще. Тому, коли жінки стали їздити на заробітки за кордон, я теж вирішила, що кращого шансу на зміни в мене просто не буде.
Чоловікові моєму було байдуже, а свекруха кричала, не хотіла мене пускати, бо розуміла, що втрачає дешеву робочу силу.
– Кому ти там у світах потрібна? Пропадеш без нас! – казала вона мені мені. – Знай, поїдеш – можеш не повертатися, – заявила свекруха.
Після цього мені ще більше захотілося назавжди поїхати з села і не бачити ніколи цю сімейку – ні свого чоловіка, ні його маму.
Моя єдина донька на той час вже мала 20 років, і була цілком самостійною. Та й мама моя пообіцяла, що коли що – допоможе внучці. Так в 40 років у мене почалося нове життя, заробітки в Італії стали новим етапом і дуже змінили мене.
За кордоном я провела 15 останніх років і, насамперед, заробила дуже навіть непогано.
Але, також я багато втратила. Насамперед – здоров’я, яке в Італії в мене дуже погіршилося через важку роботу.
На жаль, також не стало моїх батьків, і їхня хата зараз стоїть пусткою.
Моя донька з чоловіком перебралася в Канаду, і найближчим часом додому не збирається повертатися.
Колишнього чоловіка згубила оковита, 4 роки тому його не стало. Залишилася лише літня свекруха, яка зараз заявляє, що я прожила в її хаті, на її хлібі купу років, і тепер, якщо в мене є совість, я маю її доглянути, бо більше просто нікому.
Вірите, ця людина настільки мені зіпсувала життя, що доглядати її зараз у мене немає ніякого бажання. Але і совість мені не дозволяє кинути її напризволяще. Я плачу одній сусідці 3 тисячі гривень в місяць, щоб вона два рази в тиждень приходила до моєї колишньої свекрухи і допомагала їй.
А сама я приїхала додому, і роблю ремонт в хаті моїх батьків.
Але спокійно я це робити не можу, бо свекруха, яка живе недалеко, постійно лає мене, влаштовує сцени, бо вважає, що я в її хаті маю ремонти робити.
А яка ваша думка? Я все правильно роблю, чи ні?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
