Я завжди мріяла про велику родину, але от мій чоловік Олександр не поділяв зі мною цю мрію. Я дуже сильно любила його і тому все чекала, коли ж він погодиться на дитину. Але раптова втрата сестри і знайомство з племінницею, кардинально змило наше життя.
Ми в офіційному шлюбі вже п’ять років, а всього знайомі – сім років. Познайомилися ми через спільних друзів, спочатку просто спілкувалися як знайомі, але з часом полюбили один одного. Характер у Олександра завжди був командирський і впертий. З ним було марно сперечатися, чоловік з будь-якого питання завжди мав свої аргументи.
Проживши з Олександром два роки в законному шлюбі, я почала натякати чоловікові, що хочу народити малюка, а краще двох. Але Олександр був проти, він спочатку стверджував, що у нас з роботою немає визначеності, потім кредит на машину не сплачено, добре, хоч квартира була власна, а то ще і тут кредит довелося б платити. Він начебто і не був категорично проти народження дитини, але знаходив завжди якусь причину, яка заважає нам стати батьками.
Одного разу, мені подзвонили сусіди сестри Ірини, яка жила майже на іншому кінці країни і повідомили про те, що вона серйозно занедужала. Я взяла відпустку на роботі і поїхала до неї, чоловік залишився вдома. Останній раз я бачила Ірину і племінницю п’ять років тому, сестра була одружена з військовим і вони постійно змінювали місце проживання через службу чоловіка.
Рік тому її чоловіка не стало і сестра так і залишилася жити разом з донькою у військовому містечку. Ірина важко переживала втрату чоловіка і сама серйозно занедужала. На жаль, я встигла побути з сестрою лише тиждень, а потім її не стало. Я пообіцяла сестрі, що не кинув її дочку Діанку і виховаю її сама, адже більше інших рідних у них не було. Я почала збирати всі необхідні документи, щоб стати опікуном племінниці.
Звичайно, таке важливе рішення я не могла прийняти без згоди чоловіка. Я кілька разів йому телефонувала, щоб повідомити про все, що відбувається, але Олександр толком не слухав і був постійно зайнятий.
Назад дороги не було, залишити дитину одну я не могла, тому разом з Діаною ми повернулися додому. Олександр, побачивши дитину, відразу з порога показав своє невдоволення. Він бачив Діанку всього кілька разів і толком навіть ніколи з нею не спілкувався.
З кожним днем його невдоволення лише зростало, Олександр почав натякати мені, що племінницю треба повернути назад, мовляв погостювала і вистачить. Але я йому сказала, що збираюся удочерити дівчинку і тепер вона назавжди залишиться з нами. Олександр був дуже здивований, він не слухав, що я йому говорила по телефону і був впевнений, що Діана приїхала погостювати.
Чоловік почав мене умовляти, щоб я віддала дівчинку кому-небудь з родичів чи в дитячий будинок. Але я не погоджувалася. Тоді чоловік поставив мене перед вибором: або він, або дівчинка. Я, звичайно, обрала Діану. З чоловіком ми розлучилися.
Мій добрий друг одружився зі мною для того, щоб сім’я була повна і я могла удочерити племінницю. Спочатку він просто хотів мені допомогти, а з часом між нами виникло почуття і тепер у нас, крім доньки, є ще й син.
Фото ілюстративне – Letidor.
