fbpx
Життєві історії
Одного разу Максим попросив у мене гроші на ремонт машини, чим дуже неприємно мене вразив. – Ну машина ж не моя, – щиро здивувався він, –я бензин оплачую за те, що їжджу. Ми ж з тобою не одружені. Ця фраза стала його улюбленою. Нею він виправдовував все. Я купила кухонний гарнітур і попросила, щоб Максим в цьому місяці сплатив кредит, бо все пішло на доставку, установку, і нову плиту. – Вибач, але кредит – це твоя ноша, – знову нагадав мені Максим

Коли я познайомилася з Максимом, мені було 28 років. Чоловік виявився приїжджим, та ще й дуже здалеку. Я теж родом з провінційного селища, але після навчання в університеті знайшла роботу в місті, тут і оселилася.

В селищі живуть мої батьки і старший брат. Але звідти неможливо було щодня їздити на роботу в місто, тому ми з подругою разом винаймали кімнату в квартирі у самотньої бабусі, а потім я, нарешті, купила в кредит своє житло. Купила двокімнатну квартиру на околиці міста. Трохи далеко від роботи, але все ж це своє житло і я майже господиня своєї квартири. Брала квартиру з ремонтом від забудовника, жити можна, і добре.

Потім ще один підробіток знайшла, адже меблі треба купувати в квартиру. А з машиною і зовсім пощастило: брат купив собі нову, а мені віддав свою стару іномарку. Я іноді їздила на роботу на автомобілі, виручала мене машина і в поїздках до батьків.

Приблизно такою і була ситуація, коли я зустріла Максима: у мене квартира в кредиті і практично порожня, машина, робота, у нього – кімната в його містечку в квартирі батьків, колишня дружина і дитина від першого шлюбу.

Максим приїхав в місто для того, щоб заробити гроші. – Мені й самому хочеться піднятися, і на сина треба грошей багато, – пояснював Максим.

Через нашу постійну зайнятість бачитися часто не виходило, тільки у вихідні, але через кілька місяців ми почали жити разом в моїй квартирі.

– Платять мало, – скаржився Максим через кілька місяців спільного проживання, – я знайшов би іншу роботу, але там потрібна машина. А на цю зарплату я себе насилу можу утримувати, не те, що тебе і посилати ще щось дитині.

Я натяк зрозуміла. Незабаром Максим влаштувався на нову роботу і почав їздити на її машині.

Але, незважаючи на велику зарплату, він не поспішав витрачати її на мене. Все відмовлявся: то він мамі на лікування посилає, то синові на сезонний одяг. Іноді Максим купував додому продукти, але левова частка витрат в спільному побуті була на мені. Тому я була змушена вернутися до підробітків.

Тому що витрати стали більшими на харчування і комуналку, та й кредит потрібно було сплачувати, а жити на кухні з двома табуретками і столом все життя не хотілося.

Одного разу Максим попросив у мене гроші на ремонт машини, чим дуже неприємно мене вразив. – Ну машина ж не моя, – щиро здивувався він, –я бензин оплачую за те, що їжджу. Ми ж з тобою не одружені.

Ця приказка стала у нього улюбленою. Нею він виправдовував все. Я купила кухонний гарнітур і попросила, щоб Максим в цьому місяці сплатив кредит, бо все пішло на доставку, установку, і нову плиту.

– Вибач, але кредит – це твоя ноша, – знову нагадав мені Максим.

Були б ми в шлюбі, я б без звуку все до копієчки тобі віддавав, спільне ж майно. А так… Я не бачу поки сенсу вкладатися.

А їсти він бачить сенс, і жити в тобою купленій квартирі, спати на тобою купленому дивані, – запитала якось найкраща подруга, та сама, з якою ми кімнату разом знімали колись, – добре влаштувався, їздить на твоїй машині, але ремонтуєш її ти. Живе в квартирі, виходить, як квартирант, але нічого за неї не платить. На харчування дає? Так він же і їсть, а ти ще й переш, і готуєш, і чистоту наводиш.

А тим часом батьки, знайомі і родичі все частіше питали мене, коли чекати нашого весілля. Але дивлячись на поведінку Максима, я все менше хотіла за нього заміж.

Я почала хвилюватися про те, що Максим тільки і чекає, що я з ним в РАЦС піду, щоб потім взагалі на шию мені сісти. Та й кредит, хоч і на моє ім’я, але виплачений в законному шлюбі, дасть йому можливість в разі чого, відсудити у мене або половину, або частку за цю половину.

Останньою краплею у відносинах став випадок, коли ми машиною поїхали до моїх батьків на сімейне торжество. Уже майже на під’їзді, ми завернули на заправку.

Максим, виходячи з машини, попросив у мене грошей на бензин: – Якби я їхав до законної тещі, – з милою посмішкою сказав він, – сам заплатив би без зайвих слів. Але це ж твоя ідея поїхати, твої батьки, а ми не одружені…

Я грошей на бензин дала, а коли за сімейним столом знову виникло це саме горезвісне питання: «Ну коли ж…», я сказала несподівано навіть для себе: «Ніколи».

А потім, глянувши на Максима, додала: «Ключі від моєї квартири і документи від машини віддай, будь добрий, сподіваюся, ти знайдеш спосіб зараз добратися до міста, за речами приходь завтра, коли я буду вдома. У моїй квартирі тобі одному робити нічого».

Максим намагався заперечити, що я його позбавляю зараз не тільки дому, але і роботи, як він буде працювати без машини?

На що я йому відповіла: «Машина ж моя, а ми з тобою не в шлюбі».

Мої батьки мене зрозуміли. Сам Максим все намагався помиритися, зробити незграбну в таких обставинах пропозицію, виправдатися. Слухати його я не стала.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page