Оксана дуже любила Олександра, звичайно, хотіла стати його законною дружиною, але він не поспішав робити пропозицію. Тому дівчина жила з Олександром в цивільному шлюбі протягом п’яти років. Жили спочатку у його батьків. Потім придбали житло. Вірніше, Олександр купив трикімнатну квартиру в спальному районі, яку він оформив на свою маму.
Гроші відкладали разом, але все ж велику суму вніс Олександр, оскільки його підвищили на посаді і його зарплата стала перевищувати в кілька разів зарплату Оксани.
Нарешті Олександр зробив Оксані пропозицію, бо дівчина чекала дитину. Пара відразу переїхала в нове житло. Але після народження дитини Олександра ніби підмінили – постійно десь пропадав, зовсім не допомагав Оксані з дитиною. Оксана відчувала недобре.
І ось одного разу, прийшовши додому, заявив: «Вибач, у мене є інша. Ми будемо жити тут, так що на квартиру не претендуй». Чоловік пішов до молодої дівчини, залишивши дружину ні з чим. Ну, як до молодої – Оксані було 33 роки, а його новій пасії 25.
– Що значить не претендуй! А як же наш однорічний син? Де ми будемо жити? Мені ще два роки перебувати в декретній відпустці? – зі сльозами на очах питала Оксана.
– У мене є будинок в селі. Дістався від бабусі. Він твій. Потихеньку збирай речі. Через кілька тижнів відвезу. Хоча, якщо хочеш, ти можеш повернутися в гуртожиток, – впевненим голосом відповів Олександр.
Оксані нічого не залишалося робити, як готуватися до переїзду. Адже вона сирота, заступитися то особливо й нема кому. Будинок Олександр оформив на Оксану, як дарчу. Він був старенький, дерев’яний, без зручностей. Гроші Олександр стабільно відправляв на картку, але до сина не приїжджав.
Перший час дівчині, яка все життя прожила в місті, було важко в селі, без умов. Але іншого виходу, як звикати, у неї не було. У селі Оксана сподобалася Андрію. Є син, шість років. Вдівець, працює на місцевій фабриці. Дружини не стало при народженні дитини. Оксана йому дуже сподобалася. Він часто приходив, допомагав по господарству – то огорожу полагодити, то дрова заготовити.
Оксана не відмовлялася від допомоги, бо сама не справлялася. Та й роботи тут особливо ніякої. Треба було думати про майбутнє.
Андрій був майстер на всі руки. У нього були грошові накопичення, які він планував витратити на будівництво нового житла. Ось тільки музи і натхненниці поруч не було, поки не з’явилася Оксана.
Незабаром чоловік збудував розкішний двоповерховий особняк на місці напівзруйнованого дерев’яного будинку, упорядкував територію і зробив Оксані пропозицію.
Тим часом Олександр жив на широку ногу з молодою пасією і вже давно забув про наявність сина і щось коли у нього була по вуха закохана в нього дівчина Оксана. І тут щось у нього пішло не так. Нова обраниця виявилася меркантильною людиною, яка використовувала чоловіка, як банкомат. До того ж, вона йому зрадила.
І раптом Олександр згадав про Оксану, зрозумів нарешті, що втратив. Відправився в село і не повірив своїм очам. У Оксани все чудово і поруч красень-чоловік і будинок – повна чаша.
Олександру, звичайно, це дуже не сподобалося: «Це як розуміти? Ти як посміла? А це ще хто?». Закотив сцену, згадав навіть про те, що він батько її дитини. Але толком нічого пред’явити не зміг! Будинок за законом тепер на Оксані, та й не чоловік він тепер її зовсім.
Життя їх розсудило по-справедливості. Чи не так?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
