З Артемом ми разом жили у шлюбі 7 років. Його батьки були заможними і ще коли він навчався купили йому трикімнатну квартиру. Тому, коли я вийшла заміж, вважала, що мені дуже пощастило: чоловік-красень, багаті свекри, свій автомобіль, відпочинки за кордоном, гарні зв’язки.
Незабаром у нас народилося двоє діток, я була щасливою дружиною, навіть і мріяти не могла, що все в мене так складеться в житті.
Одного дня чоловік якось довго збирався на роботу, потім миз ним, як завжди попрощалися, але ввечері він не прийшов. Вночі зателефонував і вибачився, сказав, що більше не повернеться до мене, бачитися не хоче, лише дітям допомагатиме грошима. Казав, що не проти, і ми можемо жити в його квартирі.
Чоловік ще місяць-другий якусь копійку перераховував, але бачитися ні зі мною, ні з дітьми не хотів. А потім гроші давати перестав, відвернувся від нас, і батьки його відвернулися від дітей навіть, наче й не було в них дідуся і бабусі ці роки.
А незабаром вони усі сказали, щоб ми покинули їхню квартиру, їм було байдуже де житимемо ми.
Моя мама забрала нас до себе і ми усі тулилися в її маленькій двокімнатній квартирі.
Я все життя буду вдячна мамі за допомогу і підтримку, навіть не знаю, що я робила б без неї, як би справилася сама. Роки минали, діти росли, я влаштувалася на роботу, а мама сиділа з онуками.
Згодом моя подруга їхала до своєї тітки, вона живе біля Одеси, біля моря, запросила мене з собою відпочити, тоді якраз було літо. Мама сказала, щоб я і не думала відмовлятися, я заслуговую, щоб відпочити, адже стільки років присвятила дітям.
Я поїхала. там познайомилася з чоловіком, Михайло відпочивав в санаторії. Ми з ним весь час спілкувалися, він був самотнім, здавалося, що я знаю його все життя, знаю все про нього, а він про мене. Я так гарно провела час цілий тиждень, відпочила душею.
А потім ми поїхали і я навіть не могла попрощатися з Михайлом. В душі шкодувала, що не сказала, як він мені подобається, що хочу й далі з ним спілкуватися. Лише дорогою додому зрозуміла, що в нього навіть мого телефона немає, а я не знаю його.
Повернувшись додому, стала далі жити, як жила. А через місяць, повертаючись з роботи, побачила Михайла, він сидів на лавочці біля мого під’їзду.
Зараз я чекаю третю дитинку, Михайло продав свою квартиру і купив нам гарний дім. Я хочу сказати усім жінкам, що не варто опускати руки. Навіть, якщо вам здається, що виходу немає, пам’ятайте, ваше щастя чекає вас, воно дуже близько, лише потрібно зробити крок на зустріч йому.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
