fbpx

Одного дня був сильний дощ, люди на сільській зупинці чекали старенький автобус під парасольками і я, випадково, почула розмову двох жінок. Старша з них розповідала про свої заробітки в далекій Італії

Одного дня був сильний дощ, усі люди на сільській зупинці чекали старенький автобус під парасольками, обличчя кожного було не видно і я, випадково, почула розмову двох жінок.

Одна з них стояла трішки збоку, біля неї стояли три спаковані великі сумки. Звали її, як я зрозуміла Ірина.

Ірина 11 років працювала в Італії, поїхала туди не від доброго життя: чоловік знайшов собі іншу, дітей в них не було, батьки були ще молоді, самі з усім справлялися. Залишившись одна, Ірина довго не могла знайти роботу, жити з батьками за їх рахунок не хотіла, тому поїхала працювати за кордон.

Ірина мала ще рідну сестру, вона була молодшою за неї. Ольга теж розлучилася з чоловіком, мала двійко діток і з ними повернулася до батьків жити.

Ольга постійно скаржилася на своє життя, щодня телефонувала сестрі, просила допомогти, бо не може знайти роботи і з двома дітьми їй дуже непросто.

Ірина часто передавала в село жінками різні смаколики подарунки, сестрі купувала гарний одяг. Коли Ірина сама приїжджала в село, Ольга так гарно щебетала біля неї, накривала гарний стіл, натішитися не могла сестрою, не відходила від неї, ще б пак, адже сестра привозила їй чималі гроші.

Ірина була доброю жінкою, у неї не було нікого, окрім родини, тому вона любила їх усієї душею і племінників особливо. Ірина якось сама змирилася з тим, що більше ніколи не вийде заміж, тому відносилася до дітей сестри, як до своїх рідних.

Грошей особливо відкладати не доводилося, адже сестра щоразу просила щось більше: то хлів батькам відбудувати, адже він валиться, то ремонт в хаті зробити, а потім донька заміж виходила, гроші були потрібні, а згодом і син повідомив про одруження.

Всі ці роки Ірина забезпечувала свою родину, поки Ольга навіть жодного дня не працювала за всі ці роки. Сестра говорила, що вона доглядає в селі батьків і всі їй мають бути вдячні за це. Ірина погоджувалася з тим і останні роки, коли вже батьки були старенькі, все частіше навідувалася до них, щоб привезти якогось гостинця.

Коли не стало тата з мамою, тоді якраз всі сиділи вдома, були обмеження і приїхати з Італії Ірина не могла, тому вона не була проти, щоб сестра оформила хату на себе, адже вони рідні люди, порозуміються згодом.

А минулої неділі вона повернулася в село, сестра з дітьми її зустріли радо, взяли гостинці, подякували за гроші. День-другий Ірина погостювала в селі і зрозуміла, що вже всі не дочекаються, коли вона поїде назад в далеку Італію.

Зараз Ірина чудово розуміє, що своєї домівки у неї більше немає. Лише шкода втрачених років важкої праці. Вона знову їде в Італію, з надією заробити хоч на маленьку хатину, бо вдячності від родини вона ніколи не побачить. Така їй дяка за доброту.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page