fbpx
Життєві історії
Одна молода сім’я з нашого села у пошуках заробітку якось перебралася до міста. Працьовитий, здатний до всяких ремесел Дмитро без роботи не сидів. Такою ж була і його дружина Тамара — турботлива та гарна господиня, вона встигала і на роботі, і вдома. Підростав маленький син. Та не довго мир і злагода панували в цій чудовій сім’ї. Несподівано занедужала старенька мати Дмитра і він зі своїм сином поїхали в село її доглядати. А дружина залишилася в місті

Я коли приїжджаю у своє рідне невеличке село, завжди цікавлюся долею своїх сусідів, знайомих. Обмінюємося думками про нинішнє життя-буття, згадуємо колишнє своє… Та останнього разу всі розмови на нашому кутку звелися лише до однієї теми: як і чому люди так швидко та легко втрачають совість?

Одна молода сім’я з нашого села у пошуках заробітку якось перебралася до міста. Працьовитий, здатний до всяких ремесел Дмитро без роботи не сидів. Такою ж була і його дружина Тамара — турботлива та гарна господиня, вона встигала і на роботі, і вдома. Підростав маленький син. Та не довго мир і злагода панували в цій чудовій сім’ї. Затягнув Дмитра у свої тенета «зелений змій». Швидко втратив він свою хорошу роботу, розвіялося й сімейне щастя, наче пісок по вітру, хоча Тамара вірила, що чоловік сам з усім ще зможе справитися. За матеріалами

А тут іще, якраз у таку хвилину, занедужала мати Дмитра. Поміркувавши так і сяк, у сім’ї вирішили, що оскільки чоловік тепер безробітний, то може разом із Дениском переїхати у село до бабусі Горпини, щоб їй допомагати в усьому.

Дмитро хоч і випивав, але про матір дуже добре дбав. Удвох із сином порали великий город, підремонтували стареньку хатину, навели гарний лад на її подвір’ї. Тамара ж постійно була між містом і селом, приїжджаючи на вихідні, прала, прибирала, готувала на всіх наперед, поралася біля своєї свекрухи…

Бабуся Горпина раділа з цього, але хвалитися любила своїми старшими дітьми — багатими і хазяйновитими.

Дочка жила в Києві, де мала дві квартири та дві машини, а другий син, Данило, — по сусідству, за високим парканом із написом «злий пес». Мабуть, сестра з братом так були заклопотані своїми «статками», що про матір згадували лише на Різдво й Пасху, та ще збиралися на материному обійсті в поминальні дні. Однак, дізнавшись, що у батьківській хаті оселився Дмитро із сином, почали активно виявляти «родинні почуття», яких раніше зовсім не було.

Дочка навіть на якийсь час забрала неньку до столиці. Та невдовзі старенька попросилася назад у село — не ужилася з її чоловіком, недобре їй там було.

Данило ж тим часом умовив матір переписати на нього її частину хати і земельні паї, мовляв, сестра далеко, а менший брат випиває, тож тільки він догляне її до останніх днів. А Дмитрові запропонував роботу у своєму господарстві та платив йому… півлітрами. Якось Дмитро, коли вже ледь йшов з роботи, віддав братові свою долю спадщини.

Данило «слізно» запевнив, що забезпечуватиме сім’ю молодшого брата зерном і м’ясом зі свого фермерського господарства. І племінника Дениска не обділить ніколи в житті — із хати не вижене, влаштує на роботу. Хоч у селі помічали, що немає у нього до племінника родинних почуттів, ставиться до того зверхньо. Навіть, бувало, казав сусідам, що коли батько такий нерозумний, то й син таким виросте. Та й двоюрідні брати і сестри цуралися хлопця, мовляв, не рівня він їм. Хоча Дениса в селі любили сусіди та люди. Привітний і чемний. Добре вчився, до роботи завзятий.

Дмитро пити не припиняв. Якось на цілий тиждень сам собі гуляв десь. Довелося Тамарі взяти відпустку за свій рахунок, щоб доглядати за немічною свекрухою. Терпець їй увірвався, і коли чоловік нарешті показався на очі, поставила вимогу: або житиме по-людськи, або…

Та це на Дмитра не подіяло. Потім він потрапив в стаціонар, Тамара з сином ледь його виходили.

Чоловік ніби взявся за розум, пообіцяв, що житиме тепер по-іншому. Та слова свого не дотримав… Через пів року його не стало. На прощання багаті родичі «скинулися» аж по двісті гривень на поминальний обід. Брат-фермер навіть м’яса не виділив — мовляв, нині піст. Невдовзі не стало і старої Горпини…

Через пів року прийшов дядько і заявив, щоб Денис вибирався з хати, бо тепер він тут господар і на материній садибі будуватиме великий дім для свого власного сина. Порадив небожу: «Школу закінчив — іди служити», а на Тамару гнівно буркнув: «Нічого роззявляти рота на чуже добро!».

Село ще довго гомоніло, наче вулик. Де це бачено, щоб рідний дядько вигнав родичів із хати, відібравши у сироти і бабусину пам’ять, і батькову спадщину. А дядько на те не зважає зовсім. Ніколи йому пусті балачки слухати чужих людей, він ділом зайнятий — завозить на материне обійстя дорогі будівельні матеріали…

Сергій МОШЕНСЬКИЙ.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page
facebook