О пів на сьому ранку дід Василь поспішав до першого сільського автобуса. Вийшов з дому трохи пізно, на вулиці йде сніг, під ногами слизько, а він ще й з паличкою своєю.
Підійшов до автобуса, та на зупинці ніхто не вийшов.
Знову Олена не приїхала, але ж обіцяла.
Василь сумним повертався додому, навіть не знав, що сказати дружині, донька вже другий рік не приїжджає в село до батьків, вона тепер живе в столиці.
Минулого року Марія з Василем самі вже зібралися в Київ на Великдень, сумки спакували, сусіду на бензин дали, пів своєї пенсії Василь віддав куму Івану, щоб довіз їх в столицю, бо він на паличці, Марія теж ледь ходить, а дорога далека, в звичайному транспорті їм не доїхати, важко, роки вже не ті. А онуків побачити хочеться, свято велике, а в столиці вже багато років не були, одним словом, хочуть до доньки.
На ранок кум мав виїжджати, а ввечері подзвонила донька, сказала, що в найкращої подруги день народження, якраз на Великдень в ресторані дорогому відзначатимуть. І вона з чоловіком піде, і дітей з собою візьме. Не може не піти, там все начальство з роботи буде, та й подруга образиться дуже.
Сказала Олена мамі розбирати сумки та сидіти вдома. Старенькі тоді дуже засмутилися.
Цього року на Різдво Олена обіцяла приїхати з сім’єю, онуків в село привезти. Марії, хоч і важко було, але вона як на крилах по хаті літала, все пекла та готувала. В неділю на базар щасливою ходила, всім сусідам хвалилася, що донька з столиці приїде.
А на Різдво Олена не приїхала і не подзвонила навіть. Набрала лише 10 січня, сказала, що до них сестра чоловіка приїжджала, святкували, по столиці гуляли, тому до батьків їхати не стали, не на часі було.
Олена сказала, щоб чекали на Великдень їх у гості, тоді вже вони точно приїдуть, бо дуже скучили за ними.
Цього Різдва пес Сірко та кіт Мурчик їли смаколики, які готувала Марія, з Василем вони вже старенькі давно не їдять жирного та смаженого. А більше стареньким не було вгощати кого.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
