Вже 12 років я заробітчанка, і щороку приїжджаю на три тижні додому, якраз на зимові свята.
Це вже стало доброю традицією, я відсвяткую свята, і відразу після Йордану повертаюся назад на роботу.
У мене є гарний будинок, його в свій час ще почав будувати мій чоловік.
А коли його не стало, я поїхала в Італію на заробітки, і вже своїми силами закінчила будинок.
Своєму єдиному сину я купила квартиру, однокімнатну.
Розумію, що це мало, але я сватам пропонувала скинутися і купити більшу, але вони відповіли, що грошей у них немає, вони ж по заробітках не їздять, так як я.
То я подумала, що з мене і однокімнатної вистачить, а захочуть більшу, то нехай заробляють!
Це і стало причиною наших перших непорозумінь з сином і невісткою, бо вони хотіли більшу квартиру.
Але потім вони подобріли, бо я їм висилала щомісяця гроші на проживання, коли 300 євро, а коли і 500.
Щороку діти приходили до мене на Святвечір, і перший, і другий.
Я до їхнього приходу дуже готувалася, щедро столи накривала.
Прийшли до мене син з невісткою і внуками 6-го ввечері, ми гарно посиділи.
Внуки почали колядувати, я їм по 50 євро дала, і це дуже не сподобалося невістці.
Справа в тому, що я завжди давала дітям по 200 євро.
Але в цьому році я трохи витратилася, купила собі додому нову техніку, холодильник і пральну машину, то ж грошей у мене залишилося обмаль.
Син мені прямо в очі нічого не сказав, але зателефонував вчора, і каже, щоб я їх на другий Святвечір не чекала, бо вони їдуть до батьків невістки.
Як так? Завжди в мене були, а тепер до сватів поїхали?
Я впевнена, що причина в тому, що невістці не сподобалося, що я на перший Святвечір внукам замало грошей дала, тому син мене попередив, що другий Святвечір вони у сватів будуть.
А мені так прикро, що словами не передати, мене навіть не здогадалися покликати з собою.
От готую вечерю зі сльозами на очах, бо розумію, що буду сама.
Коли син мені телефонував, я почула, як невістка сказала: “Нехай вона тепер з своїм новим холодильником святкує”.
От як так можна? Мені що, вже зовсім нічого не треба?
Я ж їх ніколи не обділюю, коли маю, щедро даю.
Та й для кого я все це стараю?
Для сина і його сім’ї, він же у мене один!
Прикро, що діти цього не оцінили.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.