– Ми в їхньому віці такими розумними не були! Ні, я все розумію, – розповідає мені Валентина Павлівна, далека моя родичка, – якби не було житла ні у кого, так, тоді б на спільну власність заробляти. Але в цій ситуації навіщо?
Півтора роки тому одружився у Валентини Павлівни старший син. Ну 28 вже хлопцю, то й пора.
Молодший брат є, йому зараз 18. І старший, природно, обраницю на мамину територію не привів: бо нема куди. А свого кута поки немає. То навчався, то працювати влаштовувався. Пробував було знімати, але через кілька місяців повертався до мами.
– У його Марини квартира є, двокімнатна, – продовжує Валентина Павлівна, – від бабусі з дідусем залишилася, та й одна вона у своїх батьків.
Здавалося б – живіть, але ні, Марина одразу заявила: мовляв, живемо на моїй території пів року, щоб зібрати документи, а далі – беремо в кредит спільну власність і йдемо жити на спільну територію. Справедливо? Ну в принципі – так. Тільки на погляд Валентини Павлівни ситуацію справедливою не назвеш.
– Заявила, – каже мама чоловіка Марини, – що свою квартиру буде здавати орендарям. Але я розумію, якби грошима від здачі вони кредит гасили, так ні, ці доходи невістка на вклад перераховує, а кредит виплачують з спільного бюджету.
Ну як так? І головне, навіщо? І Марина, і її чоловік Антон працюють і отримують приблизно однакові зарплати, у Антона трохи більше, за мірками великого міста – не суттєва різниця. З вступом в боргові зобов’язання син Валентина Павлівна ще й підробіток знайшов. – Я глава сім’ї, нам не вистачає, – відповів він мамі на питання.
– Як не вистачає, якщо Марина свою квартиру здає? – обурилася мама. – Куди вона гроші діває? Спільний бюджет, так він у всьому спільний.
– А це подушка безпеки, – пояснила свекрусі сама Марина, – для мене, для моїх майбутніх дітей. Це їм і старт в житті, і освіту, та й так, якщо щось трапиться – гроші на чорний день. І машину я хочу собі купити.
Машина є у Антона, старенька, якою користується переважно тільки чоловік. А Марина хоче свою.
– Не червоніючи, не моргнувши оком заявила, – обурюється Валентина Павлівна, – що машину купить на ім’я мами або батька, щоб вивести її зі списку спільної власності. Це треба яка хитра! Антон, любить її і терпить, то ж вона його переконала, що так буде справедливо і правильно.
– Марино, – пробувала було Валентина Павлівна закликати дружину сина до порядку, – ось як ти можеш так поступати? Одна сім’я, один котел, а ти що надумала?
– А що я роблю не так? – здивувалася молода жінка. – Ось наживемо разом щось, то і буде спільне і Антон буде себе почувати приймаком і нахлібником. Ну нерівний у нас в житті старт був, значить – зрівняємо.
– А коли ти підеш в декрет, – розсердилася Валентина Павлівна, – теж зрівняєте? Чи тебе з дитиною чоловік буде зобов’язаний утримувати і до того ж ваш спільний кредит виплачувати, поки ти гроші складаєш.
– Певний час будуть гроші з допомоги на дитину – спокійно пояснила Марина, – а потім, Антон теж може сісти в декрет. І я буду його з дитиною утримувати. Так в принципі, можемо розділити весь термін декрету порівну, по справедливості і ніхто не буде надриватися. Це гарна думка.
– Ось у мене просто слів немає, – каже Валентина Павлівна, – на будь-який мій аргумент у неї відповідь є. – Але головне, яка відповідь! Чоловік буде памперси дитині міняти в декреті, де це бачено!
Син вже втомився просити маму не втручатися в його сімейний уклад, його все влаштовує, але Валентина Павлівна вважає своїм обов’язком висловити все, що накипіло і йому, і його дружині.
Фото ілюстративне – shutterstock.
