fbpx
Життєві історії
Невістка з сином вважали, що ми купимо собі маленьку квартирку на околиці міста, а свою квартиру просто їм подаруємо. А ми вирішили просто викупити у сина його частку

Наші сини – Андрій і Дмитро, росли в турботі і сімейному затишку, які ми їм намагалися створити. Старший син зараз живе в іншому місті, а молодший в нашому, вони обоє вже одружені.

Ми завжди з чоловіком дивувалися тому, що є батьки, які абсолютно не допомагають своїм дітям. Ми з чоловіком вважали, що це неправильно. Адже це ж рідні діти і допомагати їм треба, у міру сил і можливостей, звичайно.

Ми нашим дітям допомогли отримати гарну освіту. Потім, коли вони вирішили одружуватися, зробили їм хороші весілля і навіть, коли у них вже з’явилися власні сім’ї, ми часто допомагаємо їм. І це ми вважаємо правильним. Але, виявилося, що цього мало!

Нещодавно до нас в гості прийшов молодший син зі своєю дружиною. Вони підняли в розмові дуже неприємну тему. Дмитро сказав:

– Тут така справа, адже в квартирі є моя і доля. І я хочу її продати! Ми вже навіть покупця знайшли! Він готовий викупити у мене мою долю. Нам не вистачає грошей на купівлю нової квартири!

– Що ти таке кажеш, синку! Як це продати! Як ми будемо жити в одній квартирі з чужими людьми? Що це таке буде?

– Ларисо Василівно! Так все нормально буде! Просто будьте, як сусіди жити і все. А нам потрібно купити квартиру побільше! Ось і ми вирішили так вчинити!

– Добре, Тетяно. Якщо ви хочете продавати цю частину – продавайте. Ми не будемо вам заважати. Тільки давайте ви продасте цю частину нам! Я запрошу ріелтора, і він оцінить цю частку.

Син з невісткою погодилися:

– От і відмінно!

Квартира у нас не велика, та й знаходиться вона в дуже старому будинку. Правда, в хорошому районі, в центрі міста. Тому, природно, коштувала вона не дуже дорого. Загалом, незабаром ми оформили всі документально і віддали синові гроші.

Дмитро з дружиною були неприємно здивовані, коли отримали гроші за свою частину: сума була невелика. Вони розраховували на зовсім інші гроші. Тетяна ніяк не могла заспокоїтися, вона прийшла до мене із словами:

– Як вам не соромно, Ларисо Василівно! Чому ви Дмитру так мало грошей дали за його частку?

– Але він отримав стільки, у скільки ріелтор оцінив його частину квартири.

– Це ж ваш рідний син! Причому тут взагалі ріелтор? Ви повинні були заплатити більше! А ви вчинили дуже негарно! Так люблячі батьки взагалі цю квартиру б нам залишили! Ми думали, що ви так і зробите! А ви тільки про себе думаєте! Щоб тільки вам добре було!

– Таня, ви вже зовсім знахабніли! Ми і так вам завжди допомагали! Іди додому і скажи нашому синові, що ми чекаємо, що він вибачиться перед нами за вашу поведінку!

Невістка сказала, що якщо ми такі, то спілкуватися вони з нами не збираються.

Ми з чоловіком були дуже усім цим засмучені. Виявляється, Таня з Дмитром вважали, що ми купимо маленьку квартирку на околиці міста, а цю квартиру просто їм подаруємо.

Чому ми повинні були так вчинити? Чому ми повинні жити на старості років в поганих умовах? Навіщо нам змінювати квартиру? Адже ми звикли до нашої квартири! Гаразд, невістка, але як міг наш син так з нами вчинити? Адже ми ж його виховували зовсім по-іншому! Ми ж все життя намагалися в міру своїх сил дати йому все найкраще, а тепер отримали від нього таку подяку.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page