fbpx
Життєві історії
– Невістка мені попалася лінива, син все намагався її перевиховати, але це не допомагало. – Як до них не прийдеш, у них вдома бардак, дитина печиво їсть і мультики дивиться, а Катя в інтернеті, – зітхала Валентина Петрівна. – Я закочувала рукави і мовчки починала допомагати: бруд хоча б зверху розгребу, посуд помию, дитині кашу зварю, гуляти виведу. Прийдемо через дві години – а Катя все так і сидить в тій же позі, носом в телефон! А нещодавно заявила, що дитина взагалі не наша

– Невістка мені попалася лінива, син все намагався її перевиховати, але це не допомагало. – Як до них не прийдеш, у них вдома бардак, дитина печиво їсть і мультики дивиться, а Катя в інтернеті, – зітхала Валентина Петрівна. – Я закочувала рукави і мовчки починала допомагати: бруд хоча б зверху розгребу, посуд помию, дитині кашу зварю, гуляти виведу. Прийдемо через дві години – а Катя все так і сидить в тій же позі, носом в телефон! А нещодавно заявила, що дитина взагалі не наша

– … Це що, виходить, я п’ять років допомагала рости не онука, а чужу дитину, чи що? – ледь не плаче шістдесятирічна Валентина Петрівна. Джерело

– Та ні, не може бути! Онук як дві краплі води схожий на свого батька, мого сина. Особливо на дитячих фотографіях. І група у нього наша, у невістки інша … Збіг? Так навряд чи. Хоча чого тільки не буває, не знаю вже, що й думати … Ось як дізнатися тепер достовірно? Адже ніхто не скаже правди …

Син Валентини Петрівни, тридцятирічний Микита, п’ять років тому одружився по зaльoту на дівчині, яку знав до цього всього нічого. Звичайно, Валентина Петрівна була не в захваті від такого повороту.

Але син прийняв рішення, і мати його вчинок не коментувала. Через кілька місяців після весілля народилася дитина. Народження було непросте, з ускладненнями, тому Валентині Петрівні довелося з перших днів допомагати невістці.

Непомітно бабуся втягнулася і дуже прив’язалася до малюка. Вона приїжджала кожен день, гуляла з коляскою, допомагала сходити в поліклініку, відпускала невістку у справах. Пізніше, років з півтора забирала дитину до себе з ночівлею, і навіть кілька разів залишалася з хлопчиком, поки син з дружиною їздили у відпустку на кілька тижнів.

– Ну а що робити, вони молоді, їм треба удвох побути, без дитини, – пояснювала Валентина Петрівна подругам. – Зміцнити відносини …

Втім, відпустки наодинці зміцненню відносин особливо не допомогли: син з дружиною жили як кішка з собакою. Невістка попалася лінива і навіжена, син все намагався її перевиховати, але це не допомагало.

– Як до них не прийдеш, у них вдома бардак, дитина печиво їсть і мультики дивиться, а Катя в інтернеті, – зітхала Валентина Петрівна. – Ну що, засукувати рукави і мовчки починала допомагати: бруд хоча б зверху розгрібаю, посуд помию, дитині кашу зварю, гуляти виведу. Прийдемо через дві години – а Катя все так і сидить в тій же позі, носом в телефон! ..

За словами Валентини Петрівни, Микита сина дуже любив – на відміну від Каті, на якій одружився з почуття обов’язку. Життя у них не виходило. Проте, хлопець чесно намагався зберегти сім’ю.

– Розлучишся – сина не побачиш! – кричала Катя.

Близько року тому стало зовсім нестерпно, і Микита все-таки вирішив розлучитися. Розлучалися важко і некрасиво, не дивлячись на те, що ділити було, взагалі, нічого. Вони сварилися, скандалили, з’ясовували стосунки вже і після того, як отримали на руки документи про розірвання шлюбу.

Одного разу, коли Микита вже після розлучення прийшов до сина, вони з Катею посварилися особливо сильно.

– Що сталося, я точно не знаю, – розповідає Валентина Петрівна.

– Що там Катя йому наговорила … Але на наступний день син подав позов до суду на оспорювання батьківства. Ні, він ніколи не сумнівався раніше. Сина обожнював! Не знаю, яка муха його вкусила … Може, просто від обpази якийсь, щоб Катю зачепити … Не знаю. Загалом, було засідання суду, Катя прийшла і сказала, що позов визнає, і робити ДНК експертизу відмовилася. Просто не з’явилася, і ніхто зобов’язати її не може. Рішення суду буде швидше за все позбавити Микиту батьківства. Але це не найстрашніше

… Як ось тепер дізнатися правду – наш дитина чи ні? Тепер ось гризуть сумніви …

– Ну, може, з Катею поговорити по-людськи? – радять Валентині Петрівні подруги.

– Вона трубку не бере, не хоче зі мною розмовляти, всі наші телефони занесла в чорні списки. Я до свахи додзвонилася, до Катиної матері. Теж розмови не вийшло. Облила мене помиями – мовляв, я нічого не знаю, а якби знала, вам не сказала ні за що!

Відчепіться вже від нас, каже, пропадіть пропадом разом з вашим сином, нічого нам від вас не треба! Кінців тепер годі й шукати. Ось як дізнатися правду, а? Якщо це наша дитина, я хочу брати участь у вихованні, бути поруч … Ну а якщо не наш, теж хочеться знати напевно. Щоб перехворіти і забути про все …

– Ой, та ладно тобі, теж проблему знайшла! – умовляє Валентину Петрівну її хороша подруга. – Сказали тобі – не ваш, ну і виходи з цього!

– Ну як же не наш! – засмучено зітхає Валентина Петрівна. – У нього ніс такий же, як у Микити, форма нігтів, колір очей … Родимка на плечі, як у мого батька майже! Чхає він так само, як я, голосно, Катю це завжди дратувало … Не може бути, щоб не наш!

– Перехворій і забудь, – вмовляє подруга. – Я ось, чесно, не розумію, чого ти розстроїлась. Нехай виховують самі. Синові твоєму всього тридцять, він тобі ще знаєш скільки онуків народить? Одружиться зараз на хорошій жінці, врахує всі помилки молодості, і все буде. Та й ти теж висновки роби з подій. Нічого було зі шкіри геть лізти, допомагати. Ти хто? – свекруха, а не рідна мама! Ось і веди себе відповідно. Приїхала раз на рік, поїхала, з онуком сфотографувалася на пам’ять – і до побачення …

А як вважаєте ви, ситуація дійсно не варта виїденого яйця? Подруга Валентини Петрівни права, їй абсолютно нічого засмучуватися?

Подумаєш, онук. Цих онуків син їй зараз народить купу!

Та й врешті-решт, з дитиною все нормально, він в теплі і безпеці, з матір’ю і рідною бабусею. Переживати не через що. Виростять самі.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.