Оля і Марина були рідними сестрами, різниця у віці між ними була всього 2 роки, то ж дівчата завжди дружили і трималися разом. Що б не сталося, вони стояли горою одна за одною.

Жили вони в селі, працювали важко, бо ж і город, і господарка, і сіно влітку. Все вміли робити дівчата, ніякої роботи не боялися.

Але в обох була мрія – виїхати в місто і там почати інше життя. Батьки не перечили, навпаки, допомагали.

Першою поїхала з села Ольга, відразу після школи вона поступила в інститут, як і мріяла, на педагогічний факультет.

А через два роки за нею і молодша сестра в місто подалася, але в інститут їй не вдалося поступити.

Проте, дівчина цим не переймалася. Вона пішла працювати на м’ясозавод, і там познайомилася з сином директора цього заводу.

З Ярославом у них швидко зав’язався роман, адже дівчина була неабиякою красунею.

Не встояв багатий парубок перед її красою, і хоч його заможні батьки були проти того, щоб він одружувався з бідною нареченою, Марина, все ж, стала його офіційною дружиною.

Молодята відразу ж переїхали в трикімнатну квартиру в центрі міста, а на весілля багатий свекор вручив їм ключі від Волги.

Марина і сама не вірила, що в неї так може змінитися життя, але дякувала Богу і долі, що все так добре склалося.

У Ольги ж добре кар’єра складалася, вона в школу вчителькою працювати пішла, і вже в 30 років стала заступником директора.

Діти її дуже любили, колеги поважали і прислухалися до її думки, але от з особистим життям їй щось не щастило. За будь-кого вона заміж не хотіла, потрібно було, щоб знайшлася людина до душі, але таких чоловіків їй не траплялося.

Та й де вона мала їх шукати, якщо весь день на роботі пропадала.

Але, одного разу до них в школу приїхала бригада робітників, які мали робити ремонт. Серед них був один чоловік, який припав до душі Ользі. Андрієм його звали, він був головний в бригаді.

Оля теж йому сподобалася, тому, коли закінчувалися ремонтні роботи в школі, і він зрозумів, що більше Ольгу не побачить, то наважився зізнатися їй у своїх почуттях, а вона відповіла йому взаємністю.

Невдовзі пара побралася, от тільки ні квартири, ні машини у них не було.

– Твоя сестра що, не могла собі знайти когось багатшого? – підсміювався Ярослав. – Вони настільки бідні, що соромно буде з ними і родичатися. І май на увазі, хоч Ольга тобі і сестра, але до нас вона приходити не буде. Хочеш – зустрічайся з нею у своїх батьків в селі, – заявив Ярослав Марині.

Спочатку Марина дуже на нього за ці слова образилася, але потім вирішила діяти хитріше.

Свою сестру вона щиро любила, і бажала їй щастя, а з Андрієм, хоч він і не був таким багатим, як її Ярослав, Ольга почувалася щасливою.

По-тихенько Марина стала питати чоловіка, чи нема якої роботи на заводі для Андрія, мовляв, треба по-родинному допомогти.

Ярослав погодився, прилаштував Андрія на завод до свого батька, де він і сам вже займав доволі високу керуючу посаду.

В роботі Андрій проявив себе дуже добре, і вже через якийсь невеликий проміжок часу чоловіки потоваришували між собою.

Минув час, Андрій став не тільки другом Ярослава, але і його бізнес-партнером. Надійність, людяність, і чесність Андрія дуже підкупила Ярослава, він у своєму світі багатих людей таких не бачив.

А як приємно було Марині! Тепер і у її сестрички все добре – у них з Андрієм є і квартира, і машина, і двійко діток, як у них з Ярославом. І всі хлопці! І теж брати між собою дружать, спілкуються, підтримують один одного.

Адже це так чудово – мати міцне плече підтримки у вигляді родини! Це навіть важливіше за будь-які гроші.

Олеся Біла.

Cпеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.