На сьогоднішній день сучасний світ зараз дуже непростий, життя в ньому таки складне, особливо, коли маєш непросту долю.
Не хочеться зараз мені скаржитися і плакати, говорити щось недобре на владу і на все інше – і так всі все самі розуміють, зараз аби хоч навести лад у своїй сім’ї.
Ми з чоловіком одружилися в 1987 році, на той час мені було 19 років, а Дмитрові – 24.
Тоді всі перспективи в житті здавалися мені дуже райдужними.
Зараз ми з Дмитром обоє вже немолоді, колишні бізнесмени.
Нинішні роботодавці в нас не дуже потребують, а свій бізнес нам, свого часу, довелося таки прикрити через високу орендну плату: спочатку дали зелене світло малому бізнесу, а потім створили важкі умови і ми з Дмитром не могли справитися з цим.
Ну, хто займався бізнесом і зазнав збитків, той зрозуміє.
Після того як ми з чоловіком збанкрутували, ми стали відразу шукати роботу собі, адже потрібно було заробляти, щоб за щось жити.
У Дмитра вища освіта, але так як за професією він працював колись в кінці 80-х, то на хорошу інженерну посаду його вже не беруть, навичків особливих та стажу немає. Будь ласка: сторож, кочегар, двірник, або вантажник якийсь на склад. Але кому потрібен працівник за 50 з довгим хвостиком?
У мене ж самої лише середня освіта, працювала в 90-х в садочку і магазинах, потім весь час чоловікові в бізнесі допомагала, тому на біржі праці мені пропонують роботу, яка оплачується мало, наприклад.
Згодом я влаштовувалася в магазини, персонал змінюється щотижня і вічні недостачі.
Так поки і тягнемо: чоловік сторож зі змінами, я працюю нянькою в дитячому саду, пенсій поки немає, всюди платять копійки, живемо майже впроголодь, якщо так можна сказати.
Є у нас єдина дитина – наша донька, але вона живе з зятем дуже далеко, та й двоє дітей у них.
Їм самим би чимось допомогти хотілося, подарунки або гроші вислати, але ми не можемо.
Зараз взагалі ми в дуже складному становищі: поки були закриті садки через обмеження і я не могла ходити на роботу, ми взагалі в великі борги влізли.
Останнім часом ми їмо пісну гречку або макарони, м’яса і риби майже не буває на столі, потроху роздаємо борги, адже гроші потрібно повернути людям.
Здавалося б – виходу немає, але він є. Тільки ось як чоловікові це моєму пояснити, що цей вихід – краще за всіх інших?
У нас двокімнатна квартира в місті, слава Богу, своє житло є, а це дуже важливо, що маємо свій дах над головою.
А ще від моїх мами й тата дістався мені в спадок будинок в селі.
До недавнього часу там жила сестра моєї мами, але вона стала вже зовсім слабкою і її дочка (моя двоюрідна сестра), забрала її до себе, щоб доглядати її.
Будиночок такий собі, маленький зовсім і старенький дуже, глиняний ще: 3 кімнати, але є двоконтурний котел (вода, опалення), так що навіть піч топити не треба.
Звичайно, будинок потребує ремонту, але з часом все можна зробити, було б бажання. Тим більше, в основному потрібна тільки «косметика» – побілити та шпалери поклеїти, старе все вже, а так стіни утеплені, вікна – склопакети, все добре!
Пропоную чоловікові здати тут нашу квартиру в оренду і переїхати в цей будинок, в село.
Заведемо згодом гарне господарство, город аж 14 соток, садити можна все, що завгодно, аби здоров’я було і бажання.
За оренду ми будемо отримувати стільки ж, за скільки я працюю нянею. А з нашого села прямий автобус до міста, 40 хвилин Дмитрові їхати до його змінної роботи, ну чому б і ні? На пів години більше, ніж він сам зараз пішки ходить.
Але чоловік уперся добре, і зовсім слухати мене не хоче, кричить на мене:
«Ти що – нерозумна? Яке село, ми все життя були міські, нам в місті добре, ми звикли тут жити. Які городи, кури та свині, ти ніколи не працювала на землі, ніколи, і крім кота, у тебе тварин не було вдома, тим більше худоби, через яку вставати о 5-тій ранку треба. Краще продамо той будинок твоїх батьків і буде у нас більше грошей».
Ну ні! Це єдиний наш вихід, тільки поки цього чоловік не розуміє цього зовсім.
Складнощів я не боюся, звичайно, важче ніж тут нам там точно не буде: коли у нас був свій бізнес, мені доводилося нарівні з вантажниками і коробки носити і вставати вдосвіта.
Як же достукатися мені до свого власного чоловіка на цей час? Які слова підібрати?
Підкажіть, дайте мені пораду! Особливо цікава думка тих, хто знає, що таке сільське життя і міняв місто на село. Чи виправдалися ваші сподівання?
Мені цікава буде кожна порада, кожна сімейна історія. Я так хочу вашої підтримки і хочу прочитати всі позитивні коментарі чоловікові. А можливо, я десь помиляюся? Тому скажіть мені про це, щоб я не зробила ту помилку.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.