fbpx

Нещодавно в моєму житті через багато років знову з’явився батько. Він постарів за ці роки, але я відразу його впізнала, хоча ми не бачилися понад двадцять років. Батько по-господарському пройшов по квартирі, уважно все роздивляючись

Мої батьки давно розлучилися. Тато жив багато років з іншою жінкою, на яку записав все своє майно. А нещодавно її не стало, і все батькове майно перейшло її дітям-спадкоємцям, оскільки з’ясувалося, що тато не був офіційно розписаний з нею. Ситуація склалася так, що батькові нема де жити, і він прийшов до мене.

Я чудово пам’ятаю, як розлучалися батьки. Під час розлучення ділили ложки, ковдри, постільну білизну. Все це було дуже неприємно. Батько навіть сказав, що не впевнений, чи я справді його дитина, тому зробив так, щоб ми отримували мінімальні аліменти, хоча він тоді заробляв дуже добре.

Звичайно, зі мною він не спілкувався. Ні дзвінка на день народження, ні листівки на свята Перераховував матері копійчані аліменти, на цьому все.

З бабусею, яка не перестала зі мною спілкуватися, тато теж не підтримував жодних стосунків, тому що вона продовжувала спілкуватися з нами.

Натомість тато швидко зійшовся з якоюсь жінкою. Вона була розлучена, у неї було двоє дітей трохи старших за мене. Ми з ними вчилися в одній школі. Якийсь час пожили в її маленькій двокімнатній квартирі, потім її продали, тато додав грошей і вони купили іншу квартиру, тоді діти перейшли в іншу школу, і я їх більше не бачила.

Про те, що тато все майно записує на свою дружину, мамі розповіла якась її подружка, яка працювала у цій сфері. Мовляв, уже і квартиру купили, і машину, а все записано на неї.

Потім мама сама зустріла чоловіка, вони розписалися. Мама сама була на непоганій посаді, отримувала достатньо, а її новий чоловік був набагато багатшим. Тож жили ми в достатку.

Ми переїхали в будинок до вітчима. Він нещодавно овдовів і виховував сина, молодшого за мене на три роки. Хлопчик тоді пішов у перший клас. Вітчим завжди ставився до мене добре, з повагою, я відповідала йому взаємністю. А ось його син став мені молодшим братом, ми й досі дуже тісно спілкуємось сім’ями.

Мені дали хорошу освіту, допомогли зробити ремонт у квартирі, яку залишила мені бабуся по батьківській лінії, я вийшла заміж та народила дитину. Мама з вітчимом переїхали в область, де звели новий будинок, брат вчиться за кордоном. Зараз я затребуваний фахівець, щаслива дружина та мама, вдячна дочка.

Нещодавно в моєму житті через багато років знову з’явився батько. Він постарів за ці роки, але я відразу його впізнала, хоча ми не бачилися понад двадцять років. Батько по-господарському пройшов по квартирі, уважно все роздивляючись.

– Ви вже все тут переробили, не впізнаю квартиру, в якій провів дитинство, – сказав батько, сідаючи за кухонний стіл. – Чаєм пригостиш?

Я налила чай, поставила перед ним і спитала, навіщо він прийшов, бо відчувала, що його візит не просто так. Він розповів, що його дружини не стало, а її діти забрали квартиру, машину, дачу, навіть банківські вклади. Йому нічого не залишили, а на його праведне обурення порадили звертатися до суду і там доводити, що він щось там купував і на щось має право.

До суду він, зрозуміло, піде, але справа ця нешвидка. Йому зараз треба десь жити, щось їсти. На пенсію він не може собі дозволити винаймати житло, а з роботи його попросили ще півтора роки тому. І ось тут він згадав про мене.

– Тобі бабуся цю квартиру в обхід мене віддала, тут і моя частка мала бути, але я тоді не став уже на неї претендувати. Тепер у мене ситуація змінилася. Мені потрібні гроші.

– Бабуся мені цю квартиру подарувала ще за життя. Тобі тут нічого не належить. Ти її навіть в останню дорогу проводити не прийшов.

Але тата я не переконала, він впевнений, що в цій квартирі має бути і його частка. Коли він пішов, я зателефонувала мамі та розповіла про нашу зустріч. Вона сказала, щоб я не хвилювалася, батько не зможе нічого в мене відсудити.

Мені після розмови з нею стало легше. У мене був якийсь дискомфорт, може, побоювалася, що мама засудить, скаже щось на кшталт «ну це ж твій батько, можна було й пом’якше». Але мама мене підтримала, що мене дуже тішить.

Не знаю чи це правильно, але я не відчуваю жодних обов’язків перед батьком.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page