Хочеться поділитися і своїм життям, щоб отримати підтримку і слушну пораду, адже, можливо, для когось це була б дрібниця, але для мене зараз – це вже справжня проблема в сім’ї.

Хоча я живу в досить таки гарній квартирі, маємо хороше авто, але я не щаслива у своєму сімейному житті, не уявляла, що такий мене чекає шлюб. Ніколи не думала, що така, на перший погляд дрібниця, може стати справжньою проблемою в житті.

Мій чоловік досить таки забезпечена людина, добре заробляє, я теж сама працюю, але зарплата у мене і рази менше ніж в Андрія. Взагалі, я не марнотрат по житті, вмію економити, але всьому ж має бути якась розумна межа, навіть у тій самій економії.

Андрій постійно рахує всі мої витрати аж до копієчки, я не жартую, це дійсно так. Одного разу на чеку з магазину він побачив – огірки 39 гривень і 67 копійок і став дійсно серйозно розпитувати мене – а де здача в копійках? Я пояснюю, що на касі цих копійок навіть не шанували, округлили, а він – а чому ти не з’ясувала у касира або менеджера, чому так дивно округлюють чужі гроші не нам на користь? Чому ми повинні дарувати магазину 33 копійки ? У нас з ним тоді справжня суперечка була.

Він шкодує мені все, хоча виправдовується тим, що хоче просто зібрати грошей на безбідну старість. Грошей мені дає самий мінімум, а мою зарплату забирає в сімейний бюджет, ми свої гроші кладемо разом, а чоловік просить на всьому економити. Мені дуже соромно.

Наприклад, у нас весь відділ ходить обідати до кафе, там зовсім недорогий бізнес-ланч, вони там разом їдять, розмовляють, відпочивають, повертаються з гарним настроєм, але мені доводиться брати їжу з собою з дому, лише я одна так роблю, сиджу в офісі одна на обіді, як сирота, люди приходять, якось дивно дивляться на мене, навіть подруги мої, бо зовсім не розуміють цього. А що я їм скажу? Як мені пояснити все це?

Якщо подруги запрошують зустрітися і посидіти в кав’ярні, поговорити, я або не йду туди, кажу, що недобре себе почуваю, або йду, але не беру собі десерт, каву, прошу принести склянку простої води. І весь цей час я себе незручно почуваю від того, мені дійсно соромно за це.

Якщо йдемо з дівчатками по магазинах, то я купую для відводу очей якусь дрібницю, наприклад, шкарпетки. Говорю, що ми як раз на наступному тижні планували піти на серйозний шопінг з чоловіком. Так чоловік замість спасибі за винахідливість скаже – а що, дешевше шкарпеток не було, що ти все береш таке дороге? А куди вже дешевше.

Звідусіль Андрій мене просить приносити чеки, говорити йому всі витрати. Наприклад, навіщо я на маршрутці проїхала, або на метро? Могла б прогулятися. Або сосиски в іншому магазині набагато дешевші, там акція і молоко краще купувати в Ашані, адже там дешевше на пару гривень. Ну і що, що інший магазин знаходиться в декількох кілометрах від будинку, піші прогулянки корисні.

Нещодавно у нашого директора був день народження, він не святкував, але просто запросив нас після роботи в сусіднє кафе на каву з тістечками після роботи. Дівчата усі складалися по 300 гривень. А Андрій сказав, що це багато, ні мені, ні йому такі подарунки на роботі ніхто не дарує. Максимум, що можу взяти – гривень 100.

Гроші я не здала на подарунок і нікуди не пішла. Дівчата мене не зрозуміли і мені знову довелося вигадувати щось. Але мені все це так набридло. Ми ж люди не бідні, не сидимо без хліба. Навіщо це все?

Я не знаю, скільки я ще буду жити з такими проханнями і з такими настроями свого чоловіка. Я навіть не знаю, як з ріднею вести, вони мене запрошують на дні народження, бо йти цілою сім’єю з одним дешевим простирадлом чи нести 5 тарілочок соромно мені.

У вас прошу підтримки та поради, скажіть мені, чи це колись закінчиться, і я зможу просто купити собі морозиво або чашку кави без звіту перед своїм чоловіком? Чи це триватиме вічно і такі люди не зміняться ніколи? Найприкріше, що до одруження Андрій такий не був.

Фото ілюстративне.