Ми з чоловіком після весілля почали жити в будинку його бабусі. Будинок у неї великий, з двома входами, крім нас, з бабусею живе ще двоюрідний брат мого чоловіка, Олег. Дочка бабусі, тітка мого чоловіка, колись залишила його і поїхала, то ж бабуся вважає своїм обов’язком допомагати внуку.
Через рік ми поїхали до моєї мами в інше місто, їй був потрібний догляд. Повернулися ми через пів року і на нас чекав сюрприз: двоюрідний брат чоловіка умовив бабусю продати свою частку в будинку і купити йому квартиру. Чужі люди, що купили половину бабусиного будинку, купили його для того, щоб здавати в оренду.
Квартиранти змінюються щомісяця і з’їжджають, інколи прихопивши ще й наше майно.
Двоюрідний брат чоловіка, Олег, куплену квартиру в передмісті оформив на свою дружину. Вона прописала бабусю настільки ж легко, як потім і виписала.
Ми з чоловіком і дитиною жили в своїй половині, квартиранти – в своїй. Жити в таких умовах було неможливо. Ми з чоловіком вирішили продавати і свою половину і теж купувати собі квартиру. Ми хотіли двокімнатну квартиру в новобудові, грошей з продажу нам не вистачило, тому ми ще й взяли кредит.
Чоловік став брати підробітки, а я запропонувала свої послуги няні мешканкам навколишніх будинків. А тут ще Олег привіз до нас бабусю.
– Вони з моєї дружиною не вжилися, так що ось вам подарунок. Щасливо залишатися! – заявив Олег, залишивши заплакану бабусю у нас в коридорі і виїхавши.
Свою пенсію бабуся чоловіка і далі віддає Олегу, бо шкодує його. А нам з появою бабусі в домі додалося ще додаткових витрат.
Але це ще не все. Нещодавно в місто повернулася тітка мого чоловіка. Вона була впевнена, що поселиться в будинку своєї мами. А коли вона зрозуміла, що ми його продали, почала говорити, що тепер ми маємо її впустити до себе. Олег, її син, відмовився від неї і тепер вона має надію, що ми її не кинемо.
– Ти продав будинок, в якому була і моя частка, ти мені винен, – каже тітка моєму чоловікові.
У мене більше немає сил, з такою кількістю сторонніх людей в квартирі, мені ніде сидіти з чужими дітьми, і мені довелося відмовитися від підробітків. А це дуже сильно відобразилося на нашому бюджеті.
Останньою краплею стало те, що гроші, відкладені на внесок по кредиту, бабуся чоловіка забрала і віддала Олегу:
– Йому потрібніше. У вас он які хороми, а у нього борги за комунальні послуги.
Я не знаю, як пояснити чоловікові, щоб він розібрався з своїми родичами. Ми в боргах, зате чоловік у мене – благодійник, всім завжди допоможе.
Йти мені нікуди, нахлібників чоловік виганяти не хоче – родичі ж. Дивитися на те, як моя дитина жадібно дивиться на яблука – немає моїх сил. Я просто не бачу виходу.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
