Свою однокімнатну квартиру я здаю, а вже 7 років ми з чоловіком живемо разом з його мамою. Свекруха у мене золота жінка. Вона допомагає мені з донькою – зустрічає її зі школи і робить з неї уроки. У трикімнатній квартирі Людмили Григорівни ми зайняли дві кімнати – в одній дочка, у другій живемо ми.
Спочатку була просто взаємна ввічливість, ми прощали один одному дрібні помилки, притиралися. Зараз ця ввічливість переросла в глибоку повагу і любов. Мені іноді здається, що Людмила Григорівна любить мене більше, ніж власного сина.
У свекрухи є сестра – Марія Григорівна. Їхня мама, бабуся мого чоловіка, поділила спадщину між дочками так: однокімнатна – Марії Григорівні, а трикімнатна – моїй свекрусі, оскільки вона доглядала матір.
І розділ був справедливим – на лікування та догляд за бабусею не тільки моя свекруха витрачала колосальні гроші, але і ми з чоловіком. Тітка Марія зі своєю дочкою Юлею, в свою чергу, у бабусі чоловіка навіть не з’являлися, повністю відхрестившись від догляду за хворою бабусею. Перший час вони намагалися оскаржити несправедливий, на їхню думку, розділ квартир, але у них нічого не вийшло.
Нещодавно тітка Марія подзвонила і попросилася в гості, для важливої розмови.
– Знаю я її «важливу розмову», знову буде або гроші клянчити, або вимагати квартиру поділити, – зітхнула Людмила Григорівна. Прийшла Марія Григорівна не одна, а з дочкою і зятем. Видно було, що дочка ось-ось народить дитину. Практично з порога сестра озвучила мету свого візиту, довірчим тоном вимовляючи моїй свекрусі:
– Людмило, зять у мене – безприданник, нічого за душею не має, та з роботою у нього проблеми. Зате у нас скоро буде онук. Жити вчотирьох в однокімнатній квартирі – тісно буде. Ось і хочу запропонувати: ти в мою квартиру переїдеш, діти з онукою – до невістки в квартиру повернуться, а ми з Юлею, дитинкою, та зятем моїм – тут розташуємося. Природно, треба буде офіційно все оформити.
Ми з чоловіком переглянулися. Добре тітка Марія придумала, нічого не скажеш. Мені б так обмінятися – однокімнатну на трикімнатну, я б з радістю теж.
Але моя свекруха відповіла їй, що це неможливо. Внучка у мене велика вже, їй окрема кімната потрібна, заважати вона батькам в однокімнатній квартирі буде, – спокійно сказала моя свекруха.
– А мені, по-твоєму, дочка з чоловіком і дитиною заважати не будуть? Ти ж маму проти мене налаштувала і квартиру її захопила. Це з твоєї подачі мама мені дідову квартиру, як кістку кинула. Ти добре подумай, а то Бог все бачить.
Провівши гостей, свекруха зітхнула:
– Вона хоч раз би вона до мами прийшла. Ні, тільки дзвонила і питала: «Жива ще?», Безсовісна. А квартиру їй подавай.
Але тітка Марія на цьому не заспокоїлася і Через кілька днів вона підкараулила мене біля під’їзду:
– Сестра моя жадібна ні за що квартиру мені не віддасть, – сказала вона. А ти, я бачу – хороша людина. Тому зробимо так: ти, дитино, свою квартиру моїй доньці віддаш. Тобі ж вона ні до чого – ти все одно з моєю сестрою живеш. А як її не стане – ця трикімнатна квартира буде твоя. Ну що, домовилися?
Звичайно, я відмовилася і пішла додому під лайки тітки Марії. Просто дивно, як в одній сім’ї могли вирости дві абсолютно різні жінки: моя свекруха – доброї душі людина, і її сестра – хитра жіночка, яка вважає що всі їй щось винні.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
