Я дуже сподіваюся, що читачі не будуть засуджувати мене, але я щиро маю надію, що серед вас будуть і такі люди, які зрозуміють щиро мою проблему та допоможуть мені хорошою порадою, яка б мені дуже допомогла прийняти правильне рішення зараз. Адже інколи мене бере великий сумнів і я не знаю, чи правильно чиню.
Для того, щоб отримати дієву пораду, напишу вам свою життєву проблему.
У моїх батьків нас було двоє дітей: дві доньки. І якщо я часто чую, що в сім’ї батьки люблять меншу свою дитину, то в нас було якраз навпаки, як не дивно виходить. Уся любов і батьківська увага діставалася моїй старшій моїй сестрі Ірині.
Я не можу сказати, що батьки мені у чомусь відмовляли колись, чи чогось не купували, якщо була така потреба для мене, хоча вони були зовсім небагаті люди.
Але, як би там не було, а для Ірини тато з мамою вони одяг чи взуття обирали з душею, найкраще все, щоб їй подобалося, а мені, на що грошей вистачить.
І так завжди було в усьому, коли розмовляла з батьками Тетяна, у них аж очі сяяли щастям, їм було цікаво все, що їм розповідала моя старша сестра.
Всі абсолютно сприймали це нормально, навіть наші родичі. Зараз я не розумію, чому це так було, можливо всі звикли до того, або думали, що у нашій сім’ї ми самі маємо розбиратися.
Прикро, звичайно, але за всі ці роки я звикла до такого ставлення і вже перестала зважати на те, що батьки більше страються та приділяють усю свою основну увагу моїй сестрі Ірині. Тому, коли закінчила навчатися, то відразу у місто поїхала подалі від дому.
Я закінчила навчання, влаштувалася на роботу, вийшла заміж.
Відтоді, як покинула рідне село, минуло 10 років. Всі ці роки я інколи приїжджала до своїх тата й мами, але вони були якісь зовсім холодні до мене, якісь нещирі та замкнуті в спілкуванні зі мною. Навіть коли я привозила своїх діток, батьки жодного разу їм навіть сотні гривень не дали, навіть на свята, максимум – це цукерка, хоча ми з чоловіком ніколи їм на гостинці та продукти не скупилися.
Але коли приїжджає моя рідна сестра Ірина з чоловіком, дітей поки що у них немає, причини я не знаю, бо вона давно заміжня. Але батьки тоді всіх сусідів та родичів скликають, столи такі гарні накривають влітку навіть на вулиці, бо в хату всі не вміщаються усі охочі гарно зустріти мою сестру Ірину.
У самих батьків очі аж сяють від радощів. Всі гроші батьки віддають сестрі, бо за всі роки я навіть копійки від них не побачила.
А нещодавно мама моя занедужала. Батько ввечері подзвонив мені, сказав, щоб приїжджала з мамою сидіти, бо їй важко, робити сама вона нічого не може, їй потрібна допомога та підтримка.
Я згадала всі ці роки, як батьки до мене ставилися, м’яко кажучи не дуже добре, і мені зовсім не хочеться їхати в те село, тому я батькові відмовила відразу, сказала, що зайнята я дуже, у мене діти, їм мама теж зараз дуже потрібна. Тим паче є у них старша донька Ірина, від якої вони ні на крок в дитинстві не відходили, люблять її дуже, по сьогоднішній день допомагають.
А потім сіла і подумала, що все таки, це моя рідна мати, соромно буде людям в очі дивитися, якщо не сидітиму зараз з нею, та й батьки на мене образяться.
Що мені робити зараз? Я зовсім не знаю, як тут мені бути. Чоловік мій повністю підтримує мене, адже він теж бачив усі ці роки ставлення моїх батьків до мене. Але чи правильно ми робимо?
Чи маю я доглядати зараз свою маму?
Фото ілюстративне.