– А я дійсно проти того, щоб вона сюди приїжджала! – знизує плечима 57-річна Олена Петрівна. – Зі своєю свахою ми, як би це сказати, не зійшлися характерами. Я їй не дуже подобаюся, це видно. Ну і взагалі, не хочу, щоб з моєму будинку без мене вони господарювали на пару з дочкою. Рилися по шафах, обговорювали мене. Навіщо? Кажу – хочеш побачитися з мамою, їдьте в гості до неї у вихідний. Або на вулиці можна зустрітися, погуляти. Але додому її без мене не приводь.
У Олени Петрівни – дорослий син, який давно живе окремо, двокімнатна квартира в старому обжитому районі, і напевно, як у всіх людей – певний усталений з роками життєвий уклад. Тільки ось онуків довго не було у неї, діти вирішили з цим почекати. Олену Петрівну щиро це засмучувало.
Нарешті, до тридцяти років діти “дозріли” – оголосили, що чекають на свого первістка. Вся велика родина була на сьомому небі від щастя.
Мирославу – майбутню матір – оточили увагою і турботою, здмухували з неї пилинки, намагалися чимось порадувати. П’ять місяців тому дитина народилася, однак, на жаль, з самопочуттям у нього не все добре. Знадобилася серйозна допомога фахівців. З п’яти місяців три з половиною Мирослава з малюком пролежали в стаціонарі, який знаходиться, так вже вийшло, як раз по сусідству з будинком Олени Петрівни. Звичайно, виписавшись, Мирослава з чоловіком і дитиною оселилася поки у свекрухи, додому не поїхали. Малюка треба возити в стаціонар на огляд дуже часто, консультації та обстеження.
У дуже швидкому порядку сама Олена Петрівна звільнила молодій сім’ї окрему кімнату, взяла на себе весь побут: прибирання, готування на всю сім’ю. Адже самій Мирославі зараз абсолютно не до того. За дитиною потрібен догляд, засмучуватися і плакати йому не можна, тому він цілодобово на руках у своєї мами. До того ж самій Мирославі зараз теж непросто, постійно сумує вона, їй теж потрібна якась підтримка близьких людей. Зараз Олена Петрівна працює до чотирьох, прибігає додому, швиденько на швидку руку готує щось поїсти, потім бере на себе дитину, щоб Мирослава трохи відпочила. Вночі до дитини встає сам молодий батько.
Над Мирославою все трясуться, ніхто їй ні слова не говорить поперек: раптом вона засмутиться, у неї від хвилювання зникне молоко, і дитятко доведеться переводити на суміш, а цього ніхто не хоче.
Ні, Олена Петрівна зовсім не скаржиться, хоча за ці місяці помітно і вона сама вже втомилася, все шкереберть, стаціонари, судки з їжею, малюк – але ж вік вже не юний у неї. Але це все дрібниці. Зараз просто період такий, непростий для них усіх. Скоро все налагодиться, молоді поїдуть до себе, і всім буде простіше. А поки, звичайно, треба допомагати, треба протриматися цей час разом.
Однак самій Мирославі мало допомоги однієї свекрухи.
– Заявила мені тут невістка – я весь день з дитиною одна, з восьмої ранку і до п’ятої вечора, – розповідає Олена Петрівна. – Мені, говорить, ні присісти, ні поїсти, ні в туалет сходити. Мені помічник ще потрібен, важко мені зараз дуже.
Мирослава хоче, щоб вдень в квартиру Олени Петрівни на допомогу приїжджала її мама.
А ось цей варіант вже Олену Петрівну не влаштовує абсолютно.
Мама Мирослави – людина непроста, з претензіями, замотана на тій чистоті, весь час за очі критикує сваху за неохайність. Та й не тільки сваху – критикує всіх, на всіх ображена, з ріднею своєю вже давно не спілкується, подруг у неї теж немає.
Ну так, в зв’язку з непростим часом для сім’ї через онука, квартира Олени Петрівни зараз неохайна, скрізь лежать речі, постійно багато немитого посуду, одним словом, квартира зараз не в кращому стані. До багато чого не доходять руки, особливо на кухні, у “дитячій”. Проте зовсім не хочеться, щоб в твоє житло приходила чужа недоброзичливо налаштована людина і наводила на твоїй кухні свої порядки. Лазила по шафах і так далі.
Олена Петрівна сказала синові, що вона категорично проти того. Ось, мовляв, переїдете до себе – запрошуйте в свою квартиру кого хочете. До мене – вибачте, але я свахи не чекаю.
І, звичайно, не дивлячись на все хороше, що робила Олена для своїх дітей, відразу стала для них ворогом.
– Ми, може, ще цілий рік не переїдемо! – заявив син. – Що нам тепер, так і жити важко? Ну що тобі шкода, чи що? Мирослава плаче, ще не вистачало, щоб у неї зникло молоко. Між іншим, це твій рідний і єдиний онук, ти обіцяла допомагати. А Мирослава не може цілий день одна сидіти з дитям. Їй важко!
Сумно олені, вона так старалася для дітей, але душею дуже сильно не хоче бачити цю жінку в себе вдома і знати, що вона бере всі її речі і господарює в її домі. Тепер жінка навіть не знає, що їй робити.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – freepik.
