fbpx
Життєві історії
Нещодавно ми були з чоловіком в селі, він допомагав татові ремонтувати паркан. Коли всю роботу зробили, я попросила маму позичити 3 тисячі гривень. А мама, мовляв, на тобі дитино гроші, бери, якщо тобі нас не шкода

Мої тато й мама мешкають в селі, а я зі своєю сім’єю у місті.

Після закінчення навчання я зустріла Івана, ми одружилися і я стала жити з ним в місті. Зараз у нас двоє дітей, маємо вдвох хорошу роботу, я за всі ці роки звикла до міського життя, мені тут жити добре.

З мамою залишилася сестра, вона досі не вийшла заміж, так і живе з батьками. Але, не зважаючи на це, ми з чоловіком завжди допомагаємо моїм батькам. Постійно їздимо до них, батьки без нас ніколи не садять і не копають картоплю. Та й коли приїжджаємо, то Іван робить в селі всю важку роботу, без нього там ніхто нічого не робить. Тато теж у віці, важкого робити не робить, тому усі чекають зятя і всю роботу відкладають для нього.

У батьків я нічого не прошу, лише коли їдемо з села у місто, мама дасть молока, якісь домашні овочі, десяток яєць та й усе. Вони більше допомагають сестрі Оксані, шкодують в усьому її, адже у неї не склалася доля.

Вже років два, як мама з татом натякають мені, що сестра сама, в неї нікого немає, а у мене є і сім’я, і житло, тому свою хату вони хотіли б залишити Оксані. Я, звісно, розуміла, що батькам шкода доньку з непростою долею, тому сказала мамі, що я не проти і на їх хату претендувати не буду.

Батьки в усьому допомагали Оксані і горнулися більше до неї, от за це, щиро кажучи, мені було прикро, адже я така сама дитина, як і вона.

Цього року батьки відклали пенсію і купили Оксані путівку в Єгипет, вона вперше відпочивала за кордоном. Я раділа за сестру, адже розумію, їй потрібно бути поміж людьми, може знайдеш свою долю.

А нещодавно нам було непросто. Справа в тому, що ми 3 роки тому взяли квартиру в кредит, адже хотіли по черзі забезпечити власним житлом своїх діток. Та чоловікові якраз затримали зарплату і ми не розрахували сімейний бюджет, так склалося, що прийшов час вносити оплату за кредитом, а грошей у нас не було.

Я знала, що мама з татом відкладають пенсію, вони у мене люди заощадливі і подумала, що позичу гроші в них. Ми якраз поїхали в село, тато попросив, щоб Іван допоміг йому полагодити паркан.

Ми роботу зробили, а коли їхали додому, я попросила, щоб мама нам позичила 3 тисячі гривень, саме стільки на не вистачало, щоб внести щомісячний платіж за квартиру.

– А ти знаєш, дитино, що ми дрова собі на зиму не купили, нам не буде чим грітися взимку. На, бери гроші, якщо тобі нас не шкода, – сказала мама і поклали 3 тисячі гривень на стіл.

Я була така здивована, що не знала, що їй сказати на це. Гроші у мами я не взяла, а через 5 хвилин ми вже сиділи в авто і їхали додому. Слідом за нами йшов батько, що точно говорив, я не пам’ятаю, щось про те, що я ніколи не цікавилася, як їм живеться і чи вона мають гроші на хліб. Сказав, що я не маю на них ображатися, адже ніколи їм ні копійки не дала.

А мені так прикро на душі. Хіба я щось зробила не так?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page