fbpx

Нещодавно мого Роберто не стало. На жаль, його діти мені на двері вказали. На роботу на фісу чи на прибирання я вже не маю сил іти, та й не хочу, мені вже 62 роки. От я і подумала, що донька, коли побачить, в якому скрутному становищі я опинилася, то запропонує мені до них в Німеччину переїжджати. У зятя є великий будинок за містом, там місця всім би вистачило. Але донька робить вигляд, що нічого не розуміє

В Італію я поїхала однією з перших, ще 22 роки тому. З чоловіком я була розлучена, грошей не було, роботи теж.

А у мене донька підростала, і я розуміла, що треба рухатися, робити щось, якщо не заради себе, то хоча б заради дитини.

Спочатку я одна поїхала, а свою на той час 11-річну доньку я з мамою залишила.

Про свої перші роки в Італії я і згадувати не хочу, так важко мені було – і на лавочках в парку ночувала, і в вагончиках на вокзалі, і на Карітасі жила.

Та я все терпіла, бо багато заробітчанок проходили через те, що і я.

До того ж, я хотіла вкоренитися в Італії, щоб доньку до себе забрати.

Вдалося це мені аж через 4 роки (один італієць допоміг, за що йому величезне дякую). Тоді доньці було 15 років.

Юля моя ще повчилася тут, в італійській школі, а потім поступила ще в коледж. Я дуже хотіла, щоб у неї освіта була, аби моя дитина не працювала так важко, як я.

У доньки все склалося ще краще, ніж я собі уявити могла. Юля вийшла заміж за німця, і переїхала до нього в Німеччину.

А я залишилася в Італії, теж жила з одним італійцем.

Нещодавно мого Роберто не стало. На жаль, його діти мені на двері вказали.

На роботу на фісу чи на прибирання я вже не маю сил іти, та й не хочу, мені вже 62 роки.

От я і подумала, що донька, коли побачить, в якому скрутному становищі я опинилася, то запропонує мені до них в Німеччину переїжджати.

Я у них кілька разів гостювала разом з Роберто, і мені у них дуже подобається.

У зятя є великий будинок за містом, там місця всім би вистачило. Але донька робить вигляд, що нічого не розуміє.

Тоді я сама наважилася їй зателефонувати, і сказала, що хочу переїхати до неї.

Та донька різко відреагувала, і відповіла, щоб я додому в Україну поверталася, якщо не хочу більше в Італії працювати.

Мене її слова неабияк засмутили, отака її вдячність за все, що я для неї робила.

Додому я повертатися не хочу. Мами моєї давно не стало, а наша хата в дуже поганому стані, бо я в неї зовсім не вкладала грошей, оскільки не планувала повертатися.

То ж що тепер мені робити – я не знаю. Шкода, що моя донька виявилася такою невдячною.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page