А нещодавно мені подзвонила мама моя та й стала скаржитися на мене, що у мене на неї вічно не вистачає часу, рідного онука вона бачила на його 3-х річчя, а він, між іншим, вже й в школу пішов.
А в телефоні я чую, що моя рідна сестра ще щось мамі підказує, що в мене совісті немає, що я не їжджу і не відвідую свою рідну маму і просить, щоб мама за нею повторяла мені. А та слухає її і повторяє, щоб мені дорікнути.
Мені так неприємно було після цієї розмови.
А коли мені їздити і куди? У мене чоловік, робота, підробіток, дитина, кредит. І не в рідний мій дім мене кличуть мама і Олеся, а в будинок моєї рідної сестри, за 300 кілометрів від столиці.
Майже 10 років тому мама плакала, що Олесю чоловік залишив. Відвіз від нас і що? З двома дітьми залишив, молодшій немає й року. Як вони житимуть?
Ну, звісно, зрозуміло, квартиру поділять, буде у Олеся кімната в комуналці, або однокімнатна квартира дуже малесенька в кращому випадку. І що вона з дітьми буде робити одна?
Я вже й мовчала, не стала говорити нічого, адже я бігла додому повідомити радісну новину: Олег зробив мені пропозицію, я заміж виходжу. Але про майбутнє весілля вдалося сказати найріднішим людям лише через місяць.
– На весілля я тобі грошей дати не можу, – сказала мені тоді відразу мама на цю новину, – можливо обійдетеся без пишного святкування? Сестрі зараз дуже важко вжитті, їй гроші більше потрібні.
Обійдемося, не питання, я не стала й натякати навіть на гроші чи, тим паче, наполягати на них. Мені тоді було 25 років, а моя сестра на 5 років старша за мене, заміж вона виходила з пишним застіллям.
А через пів року мені мама сказала, що в мене чоловік зі столиці, моє своє житло, Олеся одна з двома дітьми в комуналці живе. Я все вирішила.
Вирішила мама так: нашу квартиру в маленькому містечку вона продає і їде жити до старшої дочки, там, продавши комуналку, що дісталася сестрі після розлучення, вони купують сестрі трикімнатну квартиру і живуть всі разом вже на її території.
Мама сказала, що Олеся так хоч на роботу зможе вийти, вона з онуками буду сидіти. Мама чітко тоді мені сказала, що я не повинна ображатися: хто старих батьків оглядає -тому і спадок належить по праву.
Мені було сумно від того, що все вирішили вони самі, не порадившись зі мною, але мені чоловік заспокоїв мене, сказав, що ми самі справимося. І стала забувати про мамин вчинок.
Я народила двоє діток, нам в усьому допомагали батьки чоловіка, свекри прийняли мене наче рідну доньку в свою сім’ю. Ми з Олегом теж багато працювали, поки його мама нам допомагала.
Зараз у нас все добре, живемо і радіємо життю, наскільки це можливо в наш непростий час.
Тепер мені мама зателефонувала, докоряє, що я не приїжджаю до них, забула про маму, нічим не допомагаю.
А виявляється, сестра моя позичила гроші, а з роботою у неї так і не склалося і вони зараз бідно живуть. Мама скаржилася, що їй зараз на хліб не вистачає, а я живу в розкоші і навіть жодного разу не провідала її.
А я не хочу їхати до мами, хоча мені шкода її, але вона сама зробила свій вибір, а мені найкращою родиною стали чужі мені люди. Хіба я завинила перед мамою? Невже я маю допомагати їй?
Фото ілюстративне.
