– А вже останнім часом щось все одно до одного складається, якісь суцільні одні розтрати! – зітхає 63-річна Наталя Вікторівна. – Машинка пральна у нас зламалася. Вона вже старенька була, звичайно, таких і не випускають вже давно. Майстер прийшов, подивився, каже, зробити можна, але недешево. Назвав суму таку велику, як на мене, я до такого щось зовсім не готова була! Зателефонувала синові, порадитися. А він руками розвів – мамо, каже, не здумайте з батьком навіть ремонтувати той мотлох. Я вам нову пральну машинку замовлю!
Синові Наталії Вікторівни, Валентину, тридцять шість років, він цілком успішний молодий чоловік. Він давно живе окремо від своїх батьків, в своїй квартирі, одружений, виховує двох дочок. Старша дівчинка в шостому класі вже навчається, а молодшій донечці – чотири роки.
Валентин працює і непогано заробляє, його дружина Марина сидить вдома вже багато років, організовує домашній побут та доглядаєдітей.
Після першого декрету Марина вийшла в офіс на пів року, але швидко зробила висновок, що працювати з дитиною маленькою вдома дуже важко. За погодженням з чоловіком звільнилася, і ось так вже сидить вдома дружина вже чотирнадцятий рік.
Марина народила другу дочку, добре займається своїми дітьми та домашнім побутом, і, не дивлячись на те, що житло у них взяте в кредит, виходити на роботу жінка зовсім не збирається, навіть думки такої немає.
– Вважає, що сім’ї це обійдеться дорожче, якщо вона буде працювати! – пояснює Наталія Вікторівна. – Не знаю, це їхні справи. Я туди давно вже не лізу.
Чесно кажучи, відносини з невісткою у Наталі Вікторівни не самі теплі склалися, якось от не склалося із самого початку у них. Але зараз хоч не сперечаються, і то добре.
Обидві навчилися підтримувати прохолодний нейтралітет. Телефонують кілька разів на рік, сухо вітають один одного з днями народжень, зустрічаються на великі свята і влітку пару раз. А так спілкуються в основному через самого Валентина.
– Валентин, спасибі йому, нас не кидає. Телефонує мені з батьком постійно, дізнається новини, час від часу приїжджає, іноді онучок нам привозить, вони спілкуються з нами, граються, я їх смаколиками рпізними пригощаю. Син і подарунки нам дарує дуже хороші, продукти часто привозить хороші та якісні, чого ми самі собі дозволити не могли б.
А восени батько в лікарню потрапив, ліки йому виписали недешеві, син все купив на кілька місяців вперед, і все плачував своїм коштом. Ось, і з машинкою питання вирішив, хоча я категорично проти була.
– Молодець який!
– Молодець, але ж це ж дорого, нова пральна машинка хороша сама розумієш скільки зараз коштувати буде. Та ще ось так, незаплановано! Кажу, не треба, не вигадуй, ти що, навіщо такі гроші зараз витрачати? А він каже – мамо, якщо ви сусідів заллєте зі своїм дстарим мотлохом, грошей набагато більше піде і розбиратися тоді все одно прийдеться мені з тим усім! Я подумала – і правда, син мій має рацію. Там у нас внизу така тітка шкідлива живе, з нею краще не зв’язуватися. Загалом, привезли машинку, встановили, перемо свій одяг, вона такагарна і краще справляється, одним словом я така задоволена, що не можу надякуватися своєму синові за неї.
Тільки вирішили питання з пральною машинкою, а там і нова проблема вискочилла – дача.
– Батькові нашому в цьому році фахівці категорично заборонили працювати! – розповідає Наталія Вікторівна. – У нас дача є, там немалий шматок землі, а я одна не особливо багато можу теж вже зробити, адже вік вже немолодий. Синові своєму тоді якраз подзвонила, кажу, може, вибереш вихідні дні якісь, приїдеш, допоможеш мені скопати хоча б якусь ділянкуземлі? Він погодився, приїхав. Покопав годину, напевно. А потім сів в машину, поїхав в найближче село і заплатив чужим чоловікам гроші,щоб приїхали і зробили цю роботу за нього.
– Ну а що, правильно придумав, йому гроші легше заробити, ніж копати твій город усі вихідні дні.
– Ну так, напевно. Прийшло троє чоловіків з інструментами, і город мені скопали тоді, і всю важку роботу переробили за кілька годин! Ми з батьком б тиждень копалися там на тій дачі, а тут так швидко вони впоралися з цим, що я адж не вірила своїм очам. Але, звичайно, не безкоштовно це все. Сина питаю – скільки ти їм дав, дорого, напевно? А він – мамо, не бери в голову, це моя справа, скільки і кому. Хочеш, каже, заощадити мої гроші і нерви – стеж краще за татом і працювати йому не давай, щоб він гарно себе почував, це найголовніше.
Наталю Вікторівну пригнічує, що місяць вийшов витратним для сина через неї і її чоловіка. Пральна машина, переїзд з міста на дачу і облаштування там, в якому Валентин брав саму активну участь, городні роботи. Кілька разів син замовляв доставку продуктів, повністю заповнював холодильник батькам, поповнив аптечку, купив якісь господарські дрібниці для дачі.
– Синку, ну навіщо ти так витрачаєшся! – кожен раз зітхає Наталя Вікторівна. – Все ж дуже дорого! Ти краще б дочкам щось потрібне купив!
– Мамо, ну невже ти думаєш, що дочки мої живуть без чогось дуже потрібного? – сміявся син з матері. – Заспокойся, все у них є, гроші це не останні. Що витратив – зароблю ще, це все дрібниці. Робота є поки, руки теж. Не хвилюйся ти так за це.
І все б нічого, але в кінці місяця Наталії Вікторівні зателефонувала невістка з докорами і претензіями.
– Кінці у неї не сходяться, уявляєш! – зітхає Наталя Вікторівна. – Я, каже, подивилася, скільки в цьому місяці Валентин на вас витратив – і в великому подиві від цього всього! Він на сім’ю стільки не дав! Ви, каже, розумієте, що об’їдаєте самі своїх онуків, вмовляючи сина витрачатися на на свою дачу, то на побутову техніку? Гаразд, мовляв, продукти і ліки, без них ніяк. Але людей наймати на оранку городу – це все вже занадто, дача – це ваша примха, тому якось саміз нею справляйтеся, а ні – то продайте. І машинку пральну можна було налагодити ще стару і прати нею ще 10 років, у нас теж стара і нічого, гроші у нашій сім’ї не з повітря беруться.
У Наталі Вікторівни після розмови з дружиною свого сина аж тиск піднявся, так засмутилася.
– Ох вже ці невістки! – гірко зітхає дачна подруга-сусідка. – Я б на твоєму місці сказала синові, нехай навчить їїз матір’ю розмовляти.
Але скаржитися Наталя Вікторівна Валентину не хоче – навіщо вносити розбрат в сім’ю сина і негатив в родину.
А може, невістка не так вже неправа – батьки вже не знають міри у своїх потребах та проханнях? Нічого при кожній проблемі дзвонити синові «радитися», це і є справжнісіньке прохання про допомогу, щоб син допоміг чимось, або дав гроші? Треба вирішувати свої проблеми самим по мірі можливості. Важко на дачі – значить, треба з цією дачею прощатися, продавати її і сидіти вдома, якщо не можуть там працювати, а не забиорати свого сина у вихідні дні від його дітей. Зламалася машинка – потрішки відкладати гроші на нову, а поки прати руками, як всі люди прали колись.
Саме так люди і живуть за коштами, а не розраховують на інші.
Або старі батьки мають повне право дзвонити і просити щось у свого сина, коли не справляються самі? І якщо син не відмовляє, проблеми немає?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
