Я завжди намагалася дотримуватися правила – не зичити гроші родичам. Не тому, що жадібна, а тому, що вже не раз переконувалася в тому, що це невдячна справа.

Ми з чоловіком разом вже майже 30 років. Живемо дуже добре, у нас є свій величезний будинок, є машина. Двом своїм дорослим донькам ми купили по квартирі, так що діти наші житлом забезпечені і живуть окремо.

Мій чоловік роками їздив на заробітки, перестав лише нещодавно із зрозумілих всім причин. Тому гроші у нас були, і є. Я завжди намагалася витрачати їх з розумом, вміла раціонально їх розподіляти, тому і вдалося нам так багато всього придбати.

Мої родичі, як і родичі чоловіка, живуть значно скромніше. Але хто їм заважав працювати так, як це робив мій чоловік? Тому, я вважаю, кожен має те, на що заслужив. Нам гроші з неба не падали, я роками жила без чоловіка, бачила його лише по великих святах, щоб щось мати.

Моя рідна сестра живе доволі скромно, вона залишилася біля наших батьків. Оскільки в мене ситуація трохи краща, ніж у неї, то я відмовилася від своєї частки на її користь, думаю, так буде справедливо.

Батькам своїм я інколи, по можливості, допомагаю. Але це швидше виняток, ніж правило. Мої родичі вже звикли до того, що я така.

У мого чоловіка теж є сестра. Ліда – дуже заздрісна людина. Вона завжди хотіла мати все таке, як у нас. Але свого чоловіка від себе відпускати на заробітки не хотіла.

Я підозрюю, що мій чоловік таємно від мене допомагав фінансово сестрі, але мені вони про це не зізнавалися, бо знали, що я буду проти.

Зараз мій чоловік на заробітки не їздить, але у нас є відкладена солідна сума грошей, я подбала про це, бо ж час непевний.

А нещодавно до нас зовиця прийшла, начебто, в гості. Але стала просити, щоб ми їй позичили 100 тисяч гривень.

Чоловік вже кинувся до нашого сховку, щоб дати сестрі те, за чим вона прийшла. Але я його зупинила. Запитала зовицю, на який термін вона зичить у нас ці гроші.

– Як тільки зможу, так зразу і віддам, – сказала сестра чоловіка. – Вам і так не потрібні ці гроші, вони у вас просто лежать.

Я дала їй лише 5 тисяч гривень. Бо вважаю, що зичити треба таку суму, яку не шкода подарувати. І це все. Більше нічого не збираюся давати.

Зовиця образилася, не розмовляє з нами. Чоловік теж ходить злий, каже, що того його гроші, і він вправі розпоряджатися ними так, як сам захоче.

А я так не вважаю, ми сім’я, значить гроші наші. І я переконана, що роблю все правильно.

А яка ваша думка?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube. 

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.