Нещодавно до нас зовиця прийшла, начебто, в гості, але стала просити, щоб ми їй позичили 100 тисяч гривень. Чоловік вже кинувся до нашого сховку, щоб дати сестрі те, за чим вона прийшла. Але я його зупинила. Запитала зовицю, на який термін вона зичить у нас ці гроші. – Як тільки зможу, так зразу і віддам, – сказала сестра чоловіка. – Вам і так не потрібні ці гроші, вони у вас просто лежать. Я дала їй лише 5 тисяч гривень. Бо вважаю, що зичити треба таку суму, яку не шкода подарувати. І це все. Більше нічого не збираюся давати

Я завжди намагалася дотримуватися правила – не зичити гроші родичам. Не тому, що жадібна, а тому, що вже не раз переконувалася в тому, що це невдячна справа.

Ми з чоловіком разом вже майже 30 років. Живемо дуже добре, у нас є свій величезний будинок, є машина. Двом своїм дорослим донькам ми купили по квартирі, так що діти наші житлом забезпечені і живуть окремо.

Мій чоловік роками їздив на заробітки, перестав лише нещодавно із зрозумілих всім причин. Тому гроші у нас були, і є. Я завжди намагалася витрачати їх з розумом, вміла раціонально їх розподіляти, тому і вдалося нам так багато всього придбати.

Мої родичі, як і родичі чоловіка, живуть значно скромніше. Але хто їм заважав працювати так, як це робив мій чоловік? Тому, я вважаю, кожен має те, на що заслужив. Нам гроші з неба не падали, я роками жила без чоловіка, бачила його лише по великих святах, щоб щось мати.

Моя рідна сестра живе доволі скромно, вона залишилася біля наших батьків. Оскільки в мене ситуація трохи краща, ніж у неї, то я відмовилася від своєї частки на її користь, думаю, так буде справедливо.

Батькам своїм я інколи, по можливості, допомагаю. Але це швидше виняток, ніж правило. Мої родичі вже звикли до того, що я така.

У мого чоловіка теж є сестра. Ліда – дуже заздрісна людина. Вона завжди хотіла мати все таке, як у нас. Але свого чоловіка від себе відпускати на заробітки не хотіла.

Я підозрюю, що мій чоловік таємно від мене допомагав фінансово сестрі, але мені вони про це не зізнавалися, бо знали, що я буду проти.

Зараз мій чоловік на заробітки не їздить, але у нас є відкладена солідна сума грошей, я подбала про це, бо ж час непевний.

А нещодавно до нас зовиця прийшла, начебто, в гості. Але стала просити, щоб ми їй позичили 100 тисяч гривень.

Чоловік вже кинувся до нашого сховку, щоб дати сестрі те, за чим вона прийшла. Але я його зупинила. Запитала зовицю, на який термін вона зичить у нас ці гроші.

– Як тільки зможу, так зразу і віддам, – сказала сестра чоловіка. – Вам і так не потрібні ці гроші, вони у вас просто лежать.

Я дала їй лише 5 тисяч гривень. Бо вважаю, що зичити треба таку суму, яку не шкода подарувати. І це все. Більше нічого не збираюся давати.

Зовиця образилася, не розмовляє з нами. Чоловік теж ходить злий, каже, що того його гроші, і він вправі розпоряджатися ними так, як сам захоче.

А я так не вважаю, ми сім’я, значить гроші наші. І я переконана, що роблю все правильно.

А яка ваша думка?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube. 

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.

You cannot copy content of this page