Євгенія ніяк не могла заснути, довго думала, дивлячись у вікно. Антон пропонує жити разом. Але мама… Що з нею робити… Перед дівчиною раптом спливла картина знайомства Антона з мамою. Все пішло не так, як потрібно. Мама вирішила з першої зустрічі зобразити із себе стареньку жінку з примхами, поводила себе не так, як завжди.
Увечері, коли Антон пішов, Євгенія запитала маму, навіщо вона це зробила, адже їй майже 40, і їй треба заміж. Антон – чоловік з серйозними намірами, він хоче з нею одружитися.
Нещодавно Антон запропонував Жені вирішити проблему кардинально: відправити маму в пансіонат для людей похилого віку. Він сказав, що саме так вчинили його знайомі. У них три покоління жили в одній квартирі. Але там переселили діда, який звик командувати і не давав життя через синові, внучці і зятю. Всі від цього дуже втомилися. Тепер дід спокійно живе за містом, і умови там пристойні.
Женя почала обмірковувати все. Якась частина її раділа: ось воно, рішення. Але інша частина обурювалася: не можна так з рідною матір’ю. Але ж мама не дасть їм з Антон спокійно жити.
Антон розлучений і на п’ять років старший за Євгенію. Мамі він не сподобався, Євгенія втомилася з нею сперечатися. В результаті вони з Антоном пішли і розписалися, не сказавши нічого матері. Після цього він почав жити з ними.
Сяк-так вони прожили втрьох цілий рік. Весь цей час мама з Антон намагалися перетягнути на себе увагу Жені. Ситуація доходила до абсурду. У себе в кімнаті лежить мати, а у Жені – Антон. Вона бігає між ними і призводить кожного до тями.
Антон не раз поривався піти і говорив, що мама не дасть Жені побудувати відносини ні з одним чоловіком. Мама переконувала Женю, що Антон їй не пара.
В результаті Євгенія прийняла рішення. Антон знайшов хороший будинок для людей похилого віку і вони поїхали подивитися, які там умови. Євгенія подивилася кухню, обідню зону і територію для відпочинку. Живуть там в затишних, двомісних кімнатах з приємними занавісочками. Все дуже гідно.
Тільки от чомусь усі літні люди, що там жили, не здавалися веселими. Хтось з сумним виглядом сидів перед телевізором, а хтось самотньо блукав по парку. Євгенія запитала:
– Чому вони всі такі похмурі?
А жінка, яка показувала їм все, відповіла:
– А чого їм бути щасливими? До більшості взагалі ніхто не приїжджає. Але ж вони так чекають своїх дітей і онуків. Деякі тільки у вікна і стоять. Яке у них майбутнє? Доживати в теплі і комфорті. Не звертайте на мене увагу, це я не стрималася. Привозьте маму. До речі, у нас навіть весілля бувають!
Євгенія перепитала:
– Весілля? І тут любов зустрічається?
– Їм не хочеться доживати самотніми. Добре, коли поруч є хтось рідний.
По дорозі додому Женя плакала і згадувала, як в дитинстві довелося прожити без мами цілих два дні. Це було дуже важко і сумно. Антон намагався її заспокоїти, але зрозумів, що Женя його зовсім не слухає.
– Дзвони, коли потрібно буде маму відвезти.
– Я не буду її нікуди відвозити. Не можу. Так не чесно. Вона мене виростила, віддала кращі роки, час, турботу. Мама заслуговує кращого. Не можна проміняти рідну маму на чоловіка. Якщо ти мене любиш, то зможеш порозумітися і з моєю мамою. А якщо не хочеш, то нам доведеться попрощатися. Не можна починати нову сім’ю зі зради батьків.
Євгенія вирішила, що нікуди вона маму не віддасть. А Антону вона дала час подумати і вирішити, що йому робити далі.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
