fbpx
Breaking News
Карина була колишньою ученицею, яка щиро кoхaла його. Але Олег Іванович одружився з колегою Іриною. І, може, був би щасливий з нею, якби не бiда. Чоловік став iнвaлiдом, а молода вчителька втeклa до іншого. Коли Карина повернулася з Бразилії у рідне село, зустріла однокласницю Ольгу, яка розповіла cтpaшнy новину. Карина просила її, щоб передала Олегу, що завтра його хтось чекає у бapі, але нехай не каже, що то вона
Все дитинство про мене піклувалася бабуся, мама навіть не прийшла до мене на весілля. А тепер вона вважає, що я пoвинна їй допомагати
Я раніше повернулася з села від мами і заcтала на нашій кухні молоду панянку в сорочці мого чоловіка, яка робила собі каву. Я вuгнaла їх обох на вулицю. А сама вирішила пoмcтитиcя. Я поїхала в село, у нас там була одна бабка. Мене заcлiплював гнiв і я зробила найгipше
Одного разу під час прогулянки біля елітного особняка я побачила жінку, яка там прибирала. Її обличчя було мені дуже знайоме. Це була Катя. Історія, яку вона мені розповіла, вpазила мене – нарешті і їй пощастило
Моя сестра посваpилася з чоловіком і тепер вона вважає, що я повинна піти до нашої бабусі і попросити щоб вона викpеслила мене з заповіту. Ось є ж такі люди: працювати вони не хочуть, а хочуть все отримувати абсолютно нічого не роблячи
Притча
Неймовірна притча: А Ви хіба не людина?

Бо я – людина. Василь Сухомлинський

Вечоріло. Битим шляхом йшло двоє подорожніх — батько й семирічний син. За матеріалами Весела Абетка

Читайте також: Повчальна та найкраща притча про Кохання, яку варто прочитати Всім!

Посеред шляху лежав камінь.

Батько не помітив каменя, спіткнувся, забив ногу. Крекчучи, він обійшов камінь, і, взявши дитину за руку, пішов далі.

Наступного дня батько з сином йшли тією ж дорогою назад. Знову батько не помітив каменя, знову спіткнувся і забив ногу.

Третього дня батько й син пішли тією ж дорогою. До каменя було ще далеко. Батько каже синові:

— Дивись уважно, синку, треба обійти камінь. Ось і те місце, де батько спіткнувся й забив ногу.

Подорожні сповільнюють кроки, але каменя немає. Бачать, обабіч дороги сидить сивий старий дід.

— Дідусю, — запитав хлопчик,

— Ви не бачили тут каменя?

— Я прибрав його з дороги.

— Ви також спіткнулися й забили ногу?

— Ні, я не спіткнувся й не забив ногу.

— Чому ж ви прибрали камінь?

— Бо я — людина. Хлопчик зупинився у задумі.

— Тату, — запитав він,

— а Ви хіба не людина?

У 1926 – 1933 роках В. О. Сухомлинський навчався у Василівській семирічній школі, де був одним з кращих учнів. Вчився добре, старанно, любив читати, гарно малював. Щоб зібрати гроші на книги, фарби, зошити, разом з однолітками та братами ходили на Новий рік посівати та щедрувати, а літом працював у колгоспі. У дитячому садку, який діяв в колгоспі на період літніх канікул йому доручали бути помічником вихователя. Він доглядав малюків, розповідав їм казки, читав книжки, проводив веселі ігри. Тому і вибір професії був не випадковий.

Джерело.

Related Post