Мені 29 років і два роки тому ми з Ігорем розписалися. До того часу у мене вже була своя квартира, яка дісталася мені від бабусі і машина. Ігор був молодшим братом моєї співробітниці Марії. Чоловік молодший за мене на три роки, але зараз нікого цим не здивуєш, в загальному – живемо ми добре. Ігор іногородній, але він працює, заробляє.
І Ігор, та його сестра Марія в нашому місті влаштовувалися довго і важко: він до одруження зі мною жив на знімній квартирі, а Марія років чотири тому вийшла заміж, живе з мамою чоловіка, пішла в декрет і через півтора року вийшла на роботу: свекруха сидить з онуком, а Марія з чоловіком заробляють на квартиру.
Теоретично я знала, що у Марії і Ігоря є ще мама і молодша сестра. Вона від іншого чоловіка свекрухи, живуть далеко і до нас ніколи не приїжджали, за ці два роки все зводилося до телефонних розмов і то – рідко.
Але от не так давно мама чоловіка висловила бажання приїхати і познайомитися зі мною. Вітчим Ігоря залишився вдома, а Валерія Олександрівна зібралася в дорогу з молодшою дочкою, якій зараз 10 років.
– Я не у Марії, а у вас зупинюся, якщо можна, – попросила Валерія Олександрівна нас по телефону, – ви ж з Ігорем одні живете, а у Марії і дитина, і свекруха, незручно їх обмежувати.
Кімнат у нас дві, я погодилася. Природно до приїзду мами я готувалася: наробила і заморозила котлет, зварила суп, курку запекла, салати зробила. У призначений день маму з сестрою чоловіка ми поїхали зустрічати разом.
По дорозі додому свекруха поцікавилася, що я для них приготувала. Я розповіла про те, чим збираюся їх годувати. І тут 10-річна сестра мого чоловіка скривилася і сказала, що вона таке їсти не буде.
– Давай заїдемо і пельмені купимо, і ковбаски, інакше донька моя буде голодна, – відразу сказала свекруха.
Ігорю стало ніяково за маму і сестру, але ми заїхали в магазин, закупити все потрібне.
За столом з’їли Валерія Олександрівна з Настею і котлети, і курочку, і картоплю, і в холодильник заглянули, а що ще є? До ковбас та пельменів, а також до цукерок-тістечок, куплених нами на їхнє прохання ніхто і не доторкнувся.
– Давайте сходимо погуляємо, – попросила Валерія Олександрівна, – а завтра ви вже Марію з дитиною і чоловіком до себе покличте, я хоч побачу. До них ми не підемо, там сваха така, що не дай Бог. Не те, що я – проста.
Я здивувалася: Марія завжди хвалила маму чоловіка, жила з нею в повній згоді і без непорозумінь. З сестрою зідзвонився Ігор, справу владнали і пішли гуляти.
– Я хочу в кафе, – заявила Настя через півтори години після прогулянки, – так, я їсти хочу.
Ми зайшли в кафе, тому що їй хотілося їй саме в це кафе відомої мережі фастфуду. Оплачував замовлення сестри Ігор. Валерія Олександрівна відмовилася собі щось брати, сказала, що Настя багато всього набрала і їй теж вистачить їжі, а ми з чоловіком замовили тільки каву. І справді, все, що Настя не доїла, доїдала свекруха.
На наступний день ми чекали в гості Марію з сім’єю. Я приготувала кілька страв, салатик, а та сама ковбаса і пельмені, куплені за бажанням Валерії Олександрівни, залишилися недоторканими.
На наступний день мама Ігоря з сестрою збиралися їхати. Дивлюся, Валерія Олександрівна начебто і речі зібрала, і Ігор уже біля дверей стоїть, чекає, щоб відвезти всіх, а мама його все ходить колами.
– Ось що, – каже, – ти нам пакет якийсь знайди, ви ж ковбасу не будете, не їсте ви таке, а ми заберемо. І пельмені візьмемо, не пропадати ж! І торт, що залишився, теж давай.
Я навіть дивитися не стала на цей атракціон, попрощалася і на роботу пішла.
Через півтора години мені на роботу зателефонувала Валерія Олександрівна і повідомила:
– Ми забрали і заморожені котлети, ти ж не проти. І духи в коридорі на тумбочці, ти ж сказала, що вони тобі не дуже подобаються, а Насті моїй – підуть. І кросівки, ну ті, які в прихожій стояли, а ти сказала, що напевно не будеш їх носити.
Тоді я і зрозуміла, чому у дочки і її свекрухи Валерія Олександрівна не хоче зупинятися. Точніше, там не хочуть, щоб вона у них зупинялася.
– Мені за неї соромно, – почервоніла Марія, якій брат розповів про обставини від’їзду мами. – Вона ж ні в чому не потребує, вітчим нормально заробляє. Але все дитинство ми соромилися друзів додому кликати: мама і за нами намагалася доїдати, і за нашими гостями шматки рахувала. І так, збирає все, що лежить, але на її думку, нам не потрібно. Моя свекруха після другого візиту сказала, що бачити сваху не хоче, ти вже вибач.
Я з чоловіком поговорила і вирішили: наступного разу мама з Настею зупиняються в готелі, ми оплатимо. І в кафе нехай вони йдуть без нас.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
