fbpx
Життєві історії
Недавно дочка заявила, що хоче з нами помінятися квартирами – ми з чоловіком маємо впустити їх в свою двокімнатну, а самі переїхати в їхню однокімнатну квартиру. Дочка так все переконливо говорить, що я мимоволі себе відчуваю егоїсткою, а з чоловіком боюся навіть заговорити про це, бо знаю, що він не погодиться

Коли ми з чоловіком одружилися, у нас навіть в думках не було чекати від батьків допомоги. Тоді час такий був, що вони просто не могли нічого нам дати. Само собою розуміється, ми мали самі думати, як усього досягти.

У моїх батьків ситуація була не вельми, вони жили в двокімнатній, але дуже невеликій квартирі, разом з моїм молодшим братом. У мами чоловіка, тобто моєї свекрухи, ще гірше – вона жила в однокімнатній квартирі старого двоповерхового будинку.

В такій ситуації було зрозуміло, що нам ніхто не допомагатиме, бо не має змоги. Тому ми пішли на роботу і зняли собі на початках квартиру. Потім у нас народилася донька. Не зважаючи на те, що ми жили бідно, доньці ми намагалися дати все по максимуму і це, напевно, було нашою помилкою. Вона прекрасно бачила, чого нам вартувало купити їй сукню, яку вона хотіла, самі не доїдали, але виконували усі її капризи.

Своє житло ми змогли придбати лише через 10 років спільного життя. Чоловікові вдалося відкрити невеликий власний бізнес, от ми і потихеньку назбирали на скромну двокімнатну квартиру на околиці міста.

Відразу після закінчення школи дочка зібралася заміж. Наречений нам не дуже сподобався, такий – ні риба, ні м’ясо, ми відразу зрозуміли, що він буде підкаблучником. У самого нічого за душею, батьки живуть десь далеко в селі, навіть на весілля не приїхали, сказали, що з роботи не відпросилися, тільки гроші відіслали.

Одне тішило, було видно, що зять дуже любить дочку і заради неї готовий для все. Сам ще молодий, не встиг нічого добитися до 25 років, та це й зрозуміло. Молодята зняли квартиру, причому оренду платили не вони, а батько зятя надсилав гроші, він десь їздить по заробітках.

Зять працює, а дочка не хоче, іноді кудись влаштовується, але ненадовго, ніде їй не подобається.

У минулому році не стало моєї свекрухи. Свою квартиру вона залишила в спадок єдиній внучці. Дочка з зятем спочатку зраділи такому подарунку: мовляв, зробимо легкий ремонт, дочекаємося розселення в будинку, який визнаний старим і все добре. Але будинок настільки занепав, що весь ремонт нанівець: то грибок, то все тече по стінах, сантехніку поміняли, але все одно в будинку прогнилі труби, в стіні – щілини.

Так, важко жити, але все-таки не треба платити за оренду. Тим більше батько зятя все одно надсилає гроші, які можна заощадити, правда, не так багато, як раніше.

А недавно дочка заявила, що хоче з нами помінятися квартирами – ми маємо впустити їх в свою двокімнатну, а самі переїхати в їхню однокімнатну квартиру.

Ми були ошелешені такою заявою, думали, хоч зять зупинить доньку, але на наше велике здивування він теж її підтримав.

«Ну, ви ж самі все розумієте! Нам би в нормальних умовах майбутніх дітей ростити», – почав говорити зять.

Тут вже мій чоловік не витримав, і сказав йому: «Ось ти і створюй ці умови! Я все життя працював, сам заробив на цю квартиру, не просив нічого у батьків. Продавайте своє житло, беріть кредит на нове, робіть щось самі, не чекайте, поки вам хтось подасть все на тарілочці».

Загалом, я ще довго після цієї розмови заспокоювала чоловіка.

Але донька не заспокоїлася, досі кляньчить у мене квартиру, правда вона батька не чіпає – шкодує, але мене просить бути на її боці. Я відчуваю, що потихеньку починаю здаватися. Але з іншого боку, квартира, в якій ми живемо, це наша заслуга! А у нас здоров’я вже не те, щоб жити в складних умовах. Ось тільки так подумаю, як тут же дзвонить дочка і все переіначить!

Причому так все переконливо говорить, що мимоволі себе егоїсткою відчуваю, а з чоловіком боюся навіть заговорити про це. Ось як мені бути? З одного боку, і дочка права – вони молоді, народжувати ще будуть скоро.

Фото ілюстративне – teamo.

You cannot copy content of this page