– А мені на днях подруга моя каже – я твою невістку колишню бачила за касою в магазині, неподалік від нашої вулиці, – розповідає 65-річна Катерина Іванівна. – Я ще на неї рукою махнула, – ти помилилася, не може цього бути. Я точно знаю, що Наталя, невістка моя колишня, після розлучення до матері поїхала в село. Це взагалі дуже далеко від нас. Я кожні пару тижнів їй туди дзвоню, про внучку питаю. Ні слова не було сказано, що вона в столиці.
Син Катерини Іванівни, Олег, розлучився три роки тому, і цьому факту мати не здивувалася – надто вже вони з дружиною Ганною були різні. Як зараз прийнято говорити – з різних пісочниць. Олег – з блискучою освітою, з хорошою роботою, з машиною і квартирою в столиці, і Ганнуся – сільська така собі проста дівчинка з неповною середньою, яка приїхала підкорювати столицю, шукати там кращого життя і хапається за будь-яку роботу.
– Вона кур’єром в той час підробляла! – розповідає Катерина Іванівна. – Привезла йому якісь документи по роботі, які мав підписати Олег і генеральний директор. Директора не було на місці, Олег провів дівчину в офіс, запропонував почекати хвилин двадцять. Ну ось, так і познайомилися. Ганна, звичайно, часу дарма не втрачала, зробила все від неї залежне, щоб звернути на себе увагу – якщо чи не генерального директора фірми, то хоча б топ-менеджера.
Як вже там і що, достеменно невідомо, але не минуло й трьох місяців після знайомства, як Ганнуся повідомила нам, що чекає дитину. Олег вчинив гідно – поселив дівчину в своїй квартирі, взяв на повне забезпечення, а перед народженням дитини навіть зареєстрував шлюб.
– Я не в захваті була від цього одруження! – ділиться Катерина Іванівна. – Але свою думку тримала при собі. Розуміла, що все це ненадовго.
Свого часу Ганна народила дівчинку Даринку. Але сімейне життя якось не склалося у них.
– Після шлюбу невістку як підмінили! – розповідає Катерина Іванівна. – Сиділа в телефоні годинами. Я прийду до них – дитина, дивлюся, в одному памперсі з ранку, вже ледве ходить, мішок цей по підлозі волочиться. Вдома бруд, посуд не митий, на вечерю макарони, Дашка ниє – нудно. Загалом, в гірших традиціях неблагополучних сімей, так. Правильно кажуть – вивезти дівчину з села можна, а ось село з дівчини – вже складніше.
Катерина Іванівна намагалася і допомагати, і впливати на дружину свого сина і поради їй давати по догляду за будинком та дитиною. Оплатила домробітницю на два рази в тиждень, сама приходила до онуки через день – забирала її погуляти на вулицю, або займалася вдома. Ганна ж це сприймала це як належне, та ще могла бути незадоволеною чимось – мало допомагають, чоловік на роботі впродовж дня, вона «одна з дитиною».
– Олег довго мовчав, але в підсумку вказав їй на двері, – ділиться сумно сама Катерина Іванівна. – Подав на розлучення, Даринці тоді чотири роки майже було. Дитину, сказав, залиш, а сама йди, куди знаєш. Яке там! Намагалася права свої якісь доводити. Хоча які у неї права. З квартири її попросили за дві секунди, звичайно. Дашу вона не залишила, хоча і я їй пропонувала теж – залиш у мене, поки влаштуєшся на нормальну роботу хоча б, потім забереш.
– Чи не погодилася?
– Ні в яку, вона навіть слухати мене не хотіла. Зняла якийсь куточок в оренду на аліменти, покрутилася в столиці пів року, ледве на хліб вистачало, а потім зібралася і поїхала до матері, в своє оте маленьке село і її стару хатину. Я була впевнена, що там вона і живе, з матір’ю і з дитиною. Ну а як же не бути впевненою? Я їй дзвонила регулярно, питала про внучку, подарунки відправляла туди, гроші на свята. Перший час вона відповідала мені неохоче, ну потім трохи заспокоїлася, нормально спілкуватися стали. Розмовляла завжди так, як ніби вона в селі тому живе. Розповідала, що влаштувалася, працює в магазині, Даша ходить в садок.
Внучці сім років, в цьому році їй йти в школу, і Катерина Іванівна кілька місяців тому дуже окрилилася ідеєю вчити дівчинку в столиці.
– У нас у дворі чудова школа, дітей з усього кутка возять! -каже вона. – Я на пенсії! Могла б водити в школу, на гуртки, допомагати з уроками. Квартира у нас велика, у Даринки б була своя кімната, та й взагалі. Олег тут неподалік живе з другою дружиною. Теж займався б дитиною. Мені подруга каже – хто ж тобі її віддасть, а аліменти як же? Я вже Ганні кажу – якщо ти про аліменти турбуєшся, не хвилюйся ти за них! Я тобі можу сама перераховувати цю суму щомісяця. Тільки привези Даринку, ну що вона там в твоєму цьому селі в дерев’яному будинку вона бачить! Ні, і слухати не хотіла, уявляєш? Каже, не треба нам ніякої вашої столиці, ми і вдома щасливі.
Яке ж було здивування Катерини Іванівни, коли найкраща подруга раптом радісно заявила – бачила твою невістку за касою господарського магазину.
– Подруга, здається, людина поміркована, і зір у неї гарний, – знизує плечима Катерина Іванівна. – Я їй кажу – ти помилилася, мовляв, а вона – нічого я не помилилася, я з нею навіть привіталася. Про Даринку запитала.
Я на наступний день зібралася і поїхала в той магазин. Дивлюся – жінка якась за касою, років п’ятдесяти. Подумала ще – мабуть, подруга моя не в собі була. А потім взяла там якийсь крем для взуття, чогось ще, і питаю продавця – а ви Ганну Зінченко не знаєте? Тут працювала минулого тижня, так добре мені порадила засіб для чищення дивана, прямо подякувати її хочу. А мені і кажуть – знаємо, звичайно, завтра її зміна. Кажу – давно вона працює? Так більше року вже точно, відповідає.
Катерина Іванівна здивувалася і засмутилася одночасно – дитина, виявляється, там, в селі з мамою сидить, з напівграмотної бабусею, один сухий хліб їсть, а мати спокійно собі живе тут, в столиці? Гроші типу заробляє, угу. Скільки у неї виходить тих грошей, тисяч 7 гривень, і то навряд чи! Хоча адже у неї є аліменти від Олега. Втім, може, совість у неї є, і вона віддає аліменти матері на дитину?
– Я не розумію, чому вона не хоче внучку мені привезти, якщо сама в столиці зараз живе? – дивується колишня свекруха. – Могла б бачитися з дочкою. І дитині добре, і матері її теж, таку відповідальність зняли б. Але Ганна і чути не хоче про це.
Поїхати разом з сином і забрати Даринку у тієї бабусі? Зробити так, щоб «усім було добре»?
Зараз у Олега нова дружина, люди вони молоді, напевно у Катерини Іванівни будуть ще онуки, але жінка хоче, щоб у Даринки було добре життя і гарна освіта. Як достукатися до невістки, щоб вона зрозуміла, що свекруха лише добра хоче її доньці?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – glavnoe.akcenty.
