fbpx
Життєві історії
Наталя подaла на рoзлyчення. А потім оcoбисте життя влаштовувати взялася. Тa була одна пpoблeма, де донечку пoдiти

Сьогодні в моїй родині склалася така ситуація, що я вже сама не розумію, як краще вчинити і чи взагалі потрібно щось змінювати. Але мені дуже прикро і важко на душі. Моїй доньці Наташі 37 років, її доньці Маші 13. Так склалося, що з першим чоловіком, Машиним батьком, Наташа розлучилася, коли Марійці було всього 2 місяці. Зaгyляв чоловік, вона не пробачила. Прийшла з донькою жити до нас. Жили ми в нашій трійці вчотирьох: ми з чоловіком, Наташа і Машуля.

Користуючись тим, що за Машою є кому доглянути, Наташка часто йшла то до подруг в гості, то вони на природу компаніями вибиралися. Ми з чоловіком були не проти, сподівалися, що дочка влаштує особисте життя, знайде собі хорошого чоловіка. Я майже завжди відводила і забирала Машу з садка, потім зі школи, займалася з нею, гуляла. За матеріалами

П’ять років тому Наташа пішла жити до свого молодого чоловіка. Він знімав квартиру в іншому районі міста. Машу вона з собою не взяла – був кінець навчального року, дівчинці було б незручно добиратися до школи. Якось майже відразу Наташа зaвaгiтніла, вони розписалися. Вирішили жити у нас. Наpoдився онук. Так і жили.

Наташа з чоловіком і малюком в одній кімнаті, Машенька в інший, а ми з чоловіком в третій. Нормально жили, мирно. Тільки було видно, що до малюка Наташка з чоловіком відносяться набагато краще, ніж до Марійки. Ні, її не крuвдили. Просто як ніби Коля – їх дитина, а Марійка – так, сусідська дівчинка. Мені було прикро за внучку.

Читайте також: Родичі до нас в село щоліта їздили, а нас до себе на 3 дні не впустили. Коли знову переступили поріг нашої хати, я розповіла їм усе

Колю визначили в садок, Наташа вийшла на роботу, і з грошима стало легше. Вони зібрали гроші на початковий внесок, оформили іпотечний кредит і купили собі однокімнатну квартиру. Я відразу говорила, що потрібно купувати квартиру поруч з нами, інакше як Марійка в школу ходитиме?! А міняти школу – великий стpeс. Але вони знайшли якийсь там вигідний варіант і купили житло на іншому кінці міста. Машу з собою не взяли.

Наташа попросила мене залишити внучку жити з нами. Начебто і до школи вона вже звикла, і друзі у неї тут, і окрема кімната. Музична школа, знову ж таки, поруч. Якщо брати її з собою, то  доведеться жити в одній кімнаті, змінювати школу. Ми з Машенькою поговорили, вона сказала, що вважає за краще залишитися з нами, ніж їхати з матір’ю.

Так і живемо. Наташка спочатку приїжджала частенько після роботи, щоденник дивилася, зошити у Маші, за обновками вони ходили. У вихідні вони Машу забирали до себе, в кафе ходили. Потім все рідше і рідше. Що маємо тепер. Наташа дзвонить донечці рази три за тиждень на п’ять хвилин, і мені два рази в тиждень. Приїжджає 2-3 рази на місяць. Грошей на утримання Маші вона нам не дає. Ми не запитуємо, і як ніби все в порядку. Навіть аліменти, які платить перший чоловік, залишаються у Наташі.

Але навіть це не так важливо, поки справляємося. Найголовніше, мені дуже неприємно, що Наташа наче викреслила Марійку зі свого життя. І Марійка це дуже добре розуміє. А недавно взагалі мені сказала: «Так я ж розумію, причіп нікому не потрібен». Де почула тільки слово таке. Я потім півночі проплакала. Не знаю, чи можна тут щось змінити? Та й чи треба?