fbpx
Життєві історії
Наталя наче викреслила доньку зі свого життя. І Марічка це розуміє. А недавно взагалі мені сказала: «Так я ж розумію, я нікому не потрібна». Я потім півночі проплакала. Не знаю, чи можна тут щось змінити? Та й чи треба?

Наталя наче викреслила донечку зі свого життя. І Марічка це розуміє. А недавно взагалі мені сказала: «Так я ж розумію, я нікому не потрібна». Я потім півночі проплакала. Не знаю, чи можна тут щось змінити? Та й чи треба?

Моїй доньці Наталі 37 років, її доньці Марічці 13. Так склалося, що з першим чоловіком, Марічки батьком, Наталя розлучилася, коли Марійці було всього 2 місяці. За матеріалами

Загуляв мужик, вона не пробачила. Прийшла з донькою жити до нас. Жили ми в нашій трійці вчотирьох: ми з чоловіком, Наталя і Марічка. Користуючись тим, що за Марічкою є кому доглянути, Наталя часто йшла то до подруг в гості, то вони на природу компаніями вибиралися. Ми з чоловіком були не проти, сподівалися, що дочка влаштує особисте життя, знайде собі хорошого чоловіка.

Я майже завжди відводила і забирала Марічку з садка, потім зі школи, займалася з нею, гуляла. П’ять років тому Наталя пішла жити до свого молодого чоловіка. Він орендував квартиру в іншому районі міста. Марічку вона з собою не взяла – був кінець навчального року, дівчинці було б незручно добиратися до школи. Якось майже відразу Наталя чекала дитину, вони розписалися. Вирішили жити у нас.

Народився онук. Так і жили. Наталя з чоловіком і малюком в одній кімнаті, Марічка в інший, а ми з чоловіком в третій. Нормально жили, мирно. Тільки було видно, що до малюка Наталя з чоловіком відносяться набагато краще, ніж до Марійки. Ні, її не кривдили. Просто як ніби Миколка – їх дитина, а Марічка – так, сусідська дівчинка. Мені було прикро за внучку. Миколку призначили в садок, Наталя вийшла на роботу, і з грошима стало легше.

Вони зібрали гроші на початковий внесок, оформили кредит і купили собі однокімнатну квартиру. Я відразу говорила, що потрібно купувати квартиру поруч з нами, інакше як Марічка в школу ходитиме ?! А міняти школу – великий стрес. Але вони знайшли якийсь там вигідний варіант і купили житло на іншому кінці міста. Марічку з собою не взяли.

Наталя попросила мене залишити внучку жити з нами. Начебто і до школи вона вже звикла, і друзі у неї тут, і окрема кімната. Музична школа, знову ж таки, поруч. Якщо брати її з собою, то втрьох доведеться жити в одній кімнаті, змінювати школу. Ми з Марічкою поговорили, вона сказала, що вважає за краще залишитися з нами, ніж їхати з матір’ю. Так і живемо.

Наталя спочатку приїжджала частенько після роботи, щоденник дивилася, зошити у Марічки, за обновками вони ходили. У вихідні вони Марічку забирали до себе, в кафе ходили. Потім все рідше і рідше. Що маємо тепер. Наталя дзвонить дочці рази три за тиждень на п’ять хвилин, і мені два рази в тиждень. Приїжджає 2-3 рази на місяць.

Грошей на утримання Марічки вона нам не дає. Ми не запитуємо, і як ніби все в порядку. Навіть аліменти, які платить перший чоловік, залишаються у Наталі. Але навіть це не так важливо, поки справляємося. Найголовніше, мені дуже неприємно, що Наталя наче викреслила Марічку зі свого життя. І Марічка це розуміє. А недавно взагалі мені сказала: «Так я ж розумію, я нікому не потрібна». Я потім півночі проплакала. Не знаю, чи можна тут щось змінити? Та й чи треба?

Фото ілюстративне, з відкритих джерел

facebook