fbpx
Життєві історії
Наша донька вийшла заміж в столиці, а нам з батьком сказала про це вже після весілля. Чоловік старший за Надію на багато років. Ми жодного разу не бачили ні зятя, ні сватів. Одного разу Надія таки приїхала до нас, вона була одна, а ми так чекали її чоловіка

Сама я народилася в невеликому містечку і, скільки сама себе пам’ятаю, завжди мріяла поїхати жити в столицю, щоб мати краще і яскравіше життя, адже вважала, що саме там можна досягти справжнього успіху.

Але так склалася доля, що я вийшла заміж за місцевого хлопця, який жив недалеко від нас, народила двох чудових доньок, і моє бажання про переїзд з маленького містечка в столицю так і не здійснилося, а залишилося лише мрією. Та я вважала, що моє життя досить таки добре склалося, а мрія – залишилася мрією.

Коли наша старша дочка вирішила продовжити навчання в столиці, ми з чоловіком підтримали її, чим могли, і зраділи. Вона була відмінницею, адже старалася добре вчитися, розумною і порядною дівчиною і нам хотілося, щоб у неї було щасливе майбутнє, а не таке звичайне життя, як у нас. Ми намагалися дати їй гарний старт.

Після від’їзду доньки в столицю ми дуже сумували і нудьгували за нею. Молодша дочка теж сумувала разом з нами, бо вони були дуже дружні і часто проводили час вдвох, звикли бути постійно разом.

У фінансовому плані нам було непросто на той час. Доводилося на всьому економити, обмежувати в чомусь нашу молодшу доньку. Але ж ми розуміли, що хороша освіта дозволить старшій доньці знайти хорошу роботу в будь-якому місті і не повертатися в наше маленьке містечко. Може через якийсь час вона допоможе своїй молодшій сестрі теж з переїздом до столиці і з пошуком хорошої роботи.

Загалом ми мали велику надію на свою старшу доньку Надію.

Надія постійно дзвонила нам зі столиці і розповідала, що задоволена і переїздом, і навчанням, і новим знайомствам.

Я просила її приїхати влітку додому, провідати нас з батьком, ми скучили за нею, дуже хотіли побачитися і поспілкуватися.

Але вона постійно відмовлялася, говорила, що у неї постійно справи і турботи свої там. Надія також поділилася зі мною новиною, що зустрічається з чоловіком, на вісім років старший за неї.

У мене були якісь незрозумілі думки з приводу цих стосунків. З одного боку, я була рада, що чоловік зі столиці. Але з іншого – він значно старший за мою доньку. Я хвилювалася за Надію.

Ми так хотіли зустрітися зі своєю дочкою, але вона була заклопотана своїми особистими турботами і новими стосунками. Гроші ми їй так і продовжували відправляти раз в три місяці, відмовляючи собі багато в чому.

Після закінчення навчання дочка влаштувалася на хорошу роботу. Що стосується мене, я була щаслива. Моя мрія здійснилася врешті. Нехай не я, але моя рідна донечка поїхала з маленького містечка і успішно влаштувалася в столиці, про що більшість людей можуть лише мріяти.

Якось дочка приїхала до нас на два тижні в гості. Це була вже доросла, доглянута, молода жінка, яка звикла жити без нас. Нам було дуже сумно усвідомлювати, що це вже не маленька дитина, яка потребує батьків. Її манера поведінки, слова говорили про те, що вона вже виросла і приїхала лише тому, що ми про це просили.

Через рік наша донька Надія вийшла заміж і повідомила нам про це, лише після весілля. Дочка посоромилася нас навіть запросити на своє одруження. Наша, вже давно доросла, дівчинка просто подзвонила і поставила нас перед фактом, що тепер вона заміжня жінка.

Ми досі з чоловіком не розуміємо, чому вона так вчинила? Дочка знає, що ми на всьому економили, щоб дати їй освіту і допомогти переїхати в столицю, ми, можна сказати, останнє віддали заради неї. З рідною сестрою вона перестала взагалі спілкуватися. Лише зрідка запитає, при телефонній розмові “ну як там сестра”?

Що мені дав переїзд доньки в інше місто? Чоловік дуже сумує за своєю дитиною, адже в минулому вони були дуже близькі і постійно були разом, адже ми дуже дружна сім’я. Я була суворою по відношенню до неї, а вони завжди дружили і спілкувалися з будь-якого приводу.

А тепер Надія соромиться нас? Не хоче знайомити зі своєю новою сім’єю, ми досі жодного разу ні зятя, ні сватів своїх не бачили. Так прикро і сумно від цього, що й словами не передати. Як вчинити в ситуації, що склалася? Що ми зробили з чоловіком не так? Чи зможемо виправити свою помилку?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page